Журнал «National Geographic”, що видається Національним Географічним Товариством США, описує світ не лише словами, але й образами. Висока художність фотографій – візитна картка журналу. Саме таким - насиченим образами та кольорами- став і перший репортаж журналу про сучасну Україну. Відкривається він поглядом на помаранчевий Майдан часів революції. Проте вже наступна фотографія зроблена у рожевих тонах київського нічного клубу. Хлопець і дівчина в інтимному поцілунку посеред пляшок текіли та трубок з екзотичним тютюном. Помаранчева революція на очах стає сексуальною, але на цьому не зупиняється. Перегортаючи сторінку, читач опиняється вже посеред українського чорнозему. Чоловік і жінка пенсійного віку самотужки орють землю знаряддям позаминулого століття. Революційний пост-модерн перетворюється на естетику пізнього феодалізму.
Американські журналісти змальовують сучасну Україну у тому ж стилі, в якому комуністичні пропагандисти писали про Америку тридцять років тому. Країна контрастів, у якій розкішне життя для обраних співіснує із глибокими злиднями для безправної більшості. Читач журналу дізнається і про моральну та фізичну деградацію українців. Ранок у Києві: на фотографії чоловік із завзяттям допиває свою першу за день пляшку пива, а молода жінка у цей час допалює цигарку. Поруч з ними просто на брудному тротуарі продають овочі та фрукти. Підпис: “Мільйони українців залишили свою державу, щоб працювати у багатших країнах” .
Яка саме робота користується особливим попитом, стає зрозуміло вже на наступній сторінці журналу. Оголені українські красуні чекають свого виходу на сцену. “Так відбирають дівчат, які будуть продавати за кордоном свою красу та тіло,” - пишуть автори статті. Вони також нагадують про жахливу статистику: більше півмільйона українців хворі на СНІД, українське населення до середини цього століття може скоротитися майже вдвічі. Ілюстрація до сухої статистики – у лікарняному ліжку лежить чоловік, який помирає від СНІДу. Над ним – лише хрест та мертві мухи на клейкій стрічці.
Суспільство у розпачі та зневірі отримує, за версією автора статті, нібито проблиск надії завдяки зміні влади. У репортажі згадується, що першим кроком нового керівництва стала війна проти корупції, завдяки якій декілька десятків урядовців минулого режиму опинилися за гратами чи в могилі. Фотограф зображає розгублену директорку школи у Донбасі, схоплену у момент отримання хабаря. “За триста доларів – три роки у в”язниці”, – констатується у тексті. Однак, провідні олігархи, серед яких у статті згадують тільки Рината Ахметова, не тільки залишаються на свободі, але й навіть дійшли згоди з новою владою.
Під час поїздок Україною автор статті Ендрю Мейер відвідав найбільші міста на сході України - Донецьк та Дніпропетровськ. Він пише, що тут і досі панує недовіра до нового українського президента Віктора Ющенка та невдоволення його політикою. Це автор пояснює “культурною шизофренією” українців. Він нагадує про історичну спадщину двох Україн, одна з яких була традиційно ближчою до Росії, а інша тяжіла до Європи. Українці, за враженням американського журналіста, досі керуються давніми культурними стереотипами, а тому й надалі зберігаються лінії історичного розколу на Схід і Захід. Журналіст наводить слова західного українця, який стведжує, що лише люди на Галичині можуть працювати по-європейськи. Та слова молодої дівчини з Донецька, яка каже йому, що українці на Заході генетично відмінні від східняків. “І це не було компліментом,” - зауважує журналіст.
В уяві американців Україна досі залишається дівчиною на виданні, яка ще не зробила свого остаточного вибору. Фотографія нареченої, яка самотньо прогулюється набережною Дніпра, нагадує, що вже цього березня українці будуть вкотре вирішувати, кому ж віддати руку й серце.
Американські журналісти змальовують сучасну Україну у тому ж стилі, в якому комуністичні пропагандисти писали про Америку тридцять років тому. Країна контрастів, у якій розкішне життя для обраних співіснує із глибокими злиднями для безправної більшості. Читач журналу дізнається і про моральну та фізичну деградацію українців. Ранок у Києві: на фотографії чоловік із завзяттям допиває свою першу за день пляшку пива, а молода жінка у цей час допалює цигарку. Поруч з ними просто на брудному тротуарі продають овочі та фрукти. Підпис: “Мільйони українців залишили свою державу, щоб працювати у багатших країнах” .
Яка саме робота користується особливим попитом, стає зрозуміло вже на наступній сторінці журналу. Оголені українські красуні чекають свого виходу на сцену. “Так відбирають дівчат, які будуть продавати за кордоном свою красу та тіло,” - пишуть автори статті. Вони також нагадують про жахливу статистику: більше півмільйона українців хворі на СНІД, українське населення до середини цього століття може скоротитися майже вдвічі. Ілюстрація до сухої статистики – у лікарняному ліжку лежить чоловік, який помирає від СНІДу. Над ним – лише хрест та мертві мухи на клейкій стрічці.
Суспільство у розпачі та зневірі отримує, за версією автора статті, нібито проблиск надії завдяки зміні влади. У репортажі згадується, що першим кроком нового керівництва стала війна проти корупції, завдяки якій декілька десятків урядовців минулого режиму опинилися за гратами чи в могилі. Фотограф зображає розгублену директорку школи у Донбасі, схоплену у момент отримання хабаря. “За триста доларів – три роки у в”язниці”, – констатується у тексті. Однак, провідні олігархи, серед яких у статті згадують тільки Рината Ахметова, не тільки залишаються на свободі, але й навіть дійшли згоди з новою владою.
Під час поїздок Україною автор статті Ендрю Мейер відвідав найбільші міста на сході України - Донецьк та Дніпропетровськ. Він пише, що тут і досі панує недовіра до нового українського президента Віктора Ющенка та невдоволення його політикою. Це автор пояснює “культурною шизофренією” українців. Він нагадує про історичну спадщину двох Україн, одна з яких була традиційно ближчою до Росії, а інша тяжіла до Європи. Українці, за враженням американського журналіста, досі керуються давніми культурними стереотипами, а тому й надалі зберігаються лінії історичного розколу на Схід і Захід. Журналіст наводить слова західного українця, який стведжує, що лише люди на Галичині можуть працювати по-європейськи. Та слова молодої дівчини з Донецька, яка каже йому, що українці на Заході генетично відмінні від східняків. “І це не було компліментом,” - зауважує журналіст.
В уяві американців Україна досі залишається дівчиною на виданні, яка ще не зробила свого остаточного вибору. Фотографія нареченої, яка самотньо прогулюється набережною Дніпра, нагадує, що вже цього березня українці будуть вкотре вирішувати, кому ж віддати руку й серце.
