Маріка Шкорба у повоєнні рокиМені було 10 років. У нас була велика родина. Прийшли комуністи і забрали все. Нічого не залишилося. Пашню забрали, муку забрали... В лежанку мама сховали, в горщик, вони і там знайшли, висипали, і забрали. Мама поклали торбину у колиску, а наверх дитину. Вони дитину прийняли, і забрали ту торбину з колиски. Вони били, вони не давали говорити, ці комуністи. Забрали троє коней, вівці, худобу. Були б забрали і хату, а нас би вислали, але номер був на сестрі, а вона була одружена, то ми так і залишилися. Тоді вже почався голод, оскільки не залишилося нічого.
Маріка Шкорба з чоловіком Микитою.Початок 60-х.
«Кажуть мама, дитино, не йди нікуди, бо заб’ють і з’їдять. А я таки лізу, куди бачу, бо хочу їсти»
Я була голодна, я не могла наїстися, їла тільки бур’ян. Якось йшла, нарвала маленьких бурячків, сливок зелених. Йду та їм, зайшла до своєї тітки, хотіла вирвати маленьких яблучок. Там гукнули до неї, я сховалася у жито, вона мене догнала і побила так, що я спухла, ніхто не думав, що я виживу, така була, як мішок. Кажуть мама, дитино, не йди нікуди, бо заб’ють і з’їдять. А я таки лізу, куди бачу, бо хочу їсти,
всередині пече, болить... Думаю, заб’ють, то заб’ють, не буду мучитися.
«Прийшли комуністи розкуркулювати... Не стало весілля...»
Коли саме нас розкуркулювали, моя сестра йшла заміж. Прийшли комуністи розкуркулювати, забирати, що де не є. Повиводили коні, повиводили худобу, вівці, було цілий хлів, повиводили все, та й ці музики втекли. Не стало
Маріка Шкорба з внуками та правнуками.«Батько помер з голоду. ... Впав на городі і помер».
Господарство було велике у батька. Вважали, що він куркуль. Батько був справжній робітник, він худоби стільки тримав, поля великі мав... Батько помер з голоду. Він нічого не їв, не було, що їсти. Лежав на печі, зліз з печі, і ще на город вийшов, впав на городі і помер.
«Йдеш селом, порожні хати»
Так було у 33-м році, що своїх дітей їли батьки, хотіли врятуватись. Помре дитина, вони з’їдять. Йдеш селом, порожні хати, мерли так люди. Піде хура якась, викопають на цвинтарі яму, наберуть людей повну хуру, перекинули тих людей у яму, те раком, те боком, і усе.
(Розповідь записана у листопаді 2006 р.)
