Доступність посилання

ТОП новини

Релігія і політика


Віктор Єленський

Віктор Єленський: “Те, що релігія коронувала, лише вона одна здатна позбавити корони; те, що релігія узаконила, тільки вона позбавляє законності. Те, що релігія привнесла в конфлікт, політиці надважко усунути, те, що релігія об’єднує, політиці надважко роз’єднати”.

Ця максима вказує не лише на могутність зовнішнього, спрямованого на людські відносини, виміру віри. Вона наголошує на міцності зв’язку, які одні релігійні лідери вважають неприпустимим, а інші неминучим. На зв’язок релігії і політики.

Коли йдеться про невимовну складність відносин релігії і політики, то зазвичай мають на увазі християнство. Ні, не тому, що такі відносини не актуальні для ісламу, буддизму чи іудаїзму. Але тільки християнство, радикально поділивши світ на горній і дольній, поставило під сумнів саму можливість змагатися за владу для тих, хто слідує заповіді Ісуса: “Царство моє не від світу цього”.

Вся справа у тому, що розуміти під політикою. Говорить речник Української православної церкви Київський патріархат архімандрит Євстратій (Зоря). Одна справа – це змагатися за владні крісла, інша - за суголосність політики євангельським ідеалам.

Архімандрит Євстратій: Визначення політики є багатомірне.

Політика як боротьба за посади чи за той чи інший вплив на державні справи безпосередньо Церкви не торкається. Але політика як суспільний процес не може не турбувати Церкву і не стосуватися її, тому що як у всяких людських взаємовідносинах, у взаємовідносинах політичних і у тому процесі, який відбувається в суспільстві, моральний елемент, який не може залишати Церкву байдужою.

Коли Церква бачить, що її голос, її думка повинні прозвучати у відношенні до суспільства щодо певних моральних аспектів, Церква цей голос піднімає і не мовчить. На відміну від політичних партій, громадських організацій, інших суспільних інституцій, які приходять і відходять, змінюються, Церква існує і продовжуватиме існувати.

Тому Церква не може себе пов’язувати з швидкоплинними подіями. Політики, які вчора здавалися надзвичайно актуальними, а сьогодні вже багатьма і призабуті. Церква завжди зобов’язана говорити про те, що не буде забуватися ніколи. В першу чергу це про моральні підвалини влади, бо влада зобов’язана в силу свого божественного покликання, в Писанні написано, що всяка влада від Бога, так ось, влада тільки тоді виконує своє божественне покликання, коли вона захищає добро і карає зло. Якщо вона не виконує однієї із цих функцій, то ця влада від певних людей відбирається і дається іншим людям.

Ніхто із тих, хто отримав владу, не повинен забувати, що ця влада дана їм для того, щоб вони служили цим високим цілям. А якщо не так, то тоді ця влада буде відібрана і буде дана тим, хто краще виконуватиме це божественне покликання.

Всі люди є недосконалими, і всі впадають у гріхи, в у спокуси. Але коли є бажання будь-якої особи, в тому числі і політика, виконувати заповіді Божі, реалізовувати їх у державній політичній діяльності, то тоді в цілому політика буде наближатися до ідеалів, які є християнськими, які є і загальнолюдськими.

Всяке добро і всяке благо має своїм джерелом Бога, в Якого ми віруємо, Якого ми сповідуємо.

Віктор Єленський: Філософ, видавець і громадський діяч Костянтин Сігов великою мірою продовжує думку отця Євстратія. Політика як сфера людського думання і роблення перевищує метушню навколо крісел. Як подолати бідність і як саме виховувати прийдешнє покоління, людська гідність і життя ненароджених – все це, зрештою, політика. До такого розуміння політики і повинні закликати віруючі люди, - каже пан Сігов.

Костянтин Сігов: Думаю, що творчі справи – це саме заняття для людей, для яких не байдужі такі слова, як віра, надія, любов. Для того, щоб їх не експлуатувати, щоб не було маніпуляцій з цими поняття, розрізнення поля, яке ми сьогодні називаємо “політикою”, і іншого поля, яке, власне, не є відрізаним, навпаки, просто ширшого поля громадського світу, де є всі проблеми медицини, освіти, соціальної роботи, то саме тут було б дуже добре, щоб активність людей, які наголошують на етичному ставленні до іншого, ближнього, може бути випробування слова ділом.

Віктор Єленський: Сорок п’ять років тому нобелівський лауреат Франсуа Моріак від імені всіх християн казав: «Ми належимо до людей, котрих любов до Христа й надія на прихід Його царства не відмежували від переживань людства, від повсякденних дій, що називаються політикою».

Іншими словами: християни затребувані політикою не тому, що їх туди благословляють Церкви, розраховуючи на повернення націоналізованої нерухомості, поборювання конкурентів і розширення своєї присутності біля можновладців, християни потрібні тут тому, що усвідомлюють катастрофічності політики, позбавленої надійного морального фундаменту й духовної виправданості.

«Зриви та спокуси» минулого століття свідчать: демократія, що ґрунтується не на вірі в гідність людини, котра береже в собі Божу іскру, а тільки на впевненості в ефективності законів, процедур і поділу влади, легко впадає в деспотію.

Директор Інституту історії Церкви Українського Католицького університету Олег Турій говорить про величезну складність тих взаємин, які Церква як Боголюдський організм і, водночас, організм суспільний мала у різні часи з політикою, владою, державою. Чи, беручи до уваги українську історію, з різними державами.

Олег Турій: Є загальновідомий принцип: “Богу Богове, а кесарю кесареве”. Дуже часто цей принцип неправильно трактували. Але його головна суть ще з часів Римської імперії полягала в тому, щоб відділити те, що належить до суто духовних в аспекті служіння Церкві і до того, що так чи інакше Церква має чи змушена робити, чи яким чином вона повинна ставитися до державної влади.

Бо по великому рахунку якби площина діяльності і Церкви, і держави є ті самі люди. І вже ця обставина зумовлює те, що Церква не може бути відокремлена повністю від держави. Вона мусить і повинна бути відокремлена від неї як інституція, але вона не може бути відокремлена від неї у житті реальних людей.

Тому дуже багато залежить від того, яке місце держава передбачає для Церкви, яким чином вона використовує чи, навпаки, надає можливість Церкві для її духовного служіння або ж використовує її для політики. І, навпаки, як Церква, будучи, визнаючи державну владу, а це ще один принцип, який також базується на євангельському вчені, що всяка влада є від Бога, в тому числі навіть влада, яка переслідує Церкву. Церква повинна її сприймати в категоріях того ж таки божественного походження і визначати цю владу.

Церква не є тією інституцією, яка є революційною організацією. Але практика церковного життя, практика, зокрема, Греко-католицької церкви в різні періоди історії знала різну міру співвідношення цих двох моментів.

З одного боку, ми не можемо не бачити того великого значення, яке мала для життя цієї Церкви австрійська влада, яка, відкривши духовні навчальні заклади, посприявши матеріальному забезпеченню духовенства, посприявши освіті духовенства, заснувавши державні навчальні заклади, де вперше в історії вони почали здобувати освіту, держава якби сприяла тому, що ця Церква нарешті стала на рівні своїх вимог, що ця Церква почала відповідати на духовні запити освіченого суспільства чи, може, навіть того селянського.

З іншого боку, саме це і спричинило, що саме Церква в Галичині відіграла ту роль національного будителя, національного провідника.

Віктор Єленський: Член Ради директорів Української асоціації релігійної свободи Юрій Решетніков робить суттєві уточнення щодо законодавчих рамок участі релігійних організацій України в політичному житті, розрізнення участі в політиці Церкви як організації і члена цієї організації, а також говорить про відмінності у сприйнятті самої можливості політичної діяльності різними релігійними спільнотами.

Юрій Решетніков: Це питання визначено законодавством. Якщо релігійні спільноти беруть участь в діяльності політичних партій чи висувають кандидатів, підтримують кандидатів, агітують за них, то тим самим вони порушують ст. 5 чинного закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

Водночас таж сама стаття дозволяє священнослужителям брати участь у політичній діяльності як громадянам України. Церква як релігійна організація громадян не може бути відокремлена від суспільства, і громадяни так чи інакше беруть участь у політичному житті. Але не як Церква, не як релігійна спільнота, а як громадяни.

Що стосується участі священнослужителів у політичній діяльності, то закон це дозволяє, але на практиці це питання визначається вже внутрішніми настановами тієї чи іншої Церкви.

Минулого року напередодні парламентських виборів низка церков заявили про те, що вони не вітають, якщо їхні священнослужителі будуть балотуватися як депутати, практично заборонивши це, водночас дозволяючи брати участь у виборчій кампанії як депутати до місцевих рад.

Деякі церкви негативно ставляться до будь-якої можливості брати участь у виборчому процесі, інші релігійні спільноти абсолютно спокійно допускають можливість, коли їхні представники, їхні священнослужителі будуть балотуватися як до ВРУ, так до місцевих органів влади.

Отже, це питання вирішується внутрішніми настановами Церкви.

Віктор Єленський: Цікаво, що священики, ієромонахи і єпископи, які в бесідах з кореспондентами Радіо Свобода категорично заявляли про неможливість продуктивного зв’язку між релігією і політикою, практично одностайно відмовлялися від оприлюднення цієї позиції в ефірі.

Натомість ті, хто впевнений у неможливості іншого роду, неможливості обмежити сферу діяльності релігійних інституцій храмовою огорожею і стінами молитовного будинку були дуже красномовними.

Серед них лідер дуже відомої, в тому числі і за межами України, харизматичної церкви “Посольство Боже” пастор Сандей Аделаджа.

Сандей Аделаджа: Однозначно християни не тільки можуть брати участь у політичному житті країни, але зобов’язані це робити. Не брати участі – це безвідповідально.

Якщо ми живемо у цьому суспільстві і хочемо, щоби тут було все добре, то очікувати, що все станеться само по собі – це несерйозно.

Якщо ми впевнені у наших цінностях, а я впевнений, що християнські цінності це те, що є найбільш здорового у сучасному світі, то ми повинні принести це здоров’я, у тому числі, і в політичне життя.

Хочу зазначити, що, говорячи про участь християн у політичному житті країни, я не кажу про тотальний контроль і про участь церкви у політичному житті. Я не хочу повернення у Середньовіччя, коли церква керувала державою. Я маю на увазі, що кожний християнин має зобов’язання перед державою і повинен зробити свій власний внесок.

Якщо християни відмовляться від політики, то цим займатимуться інші. Християни мають балотуватися на всі посади, які є, брати участь в комісіях, щоби не було фальсифікацій, а у перервах між виборами чинити добрі справи.

Віктор Єленський: Зв’язок релігії і політики зазнав тим часом радикальних змін. Якщо продовжити говорити про християнство, то воно дедалі менше виступає у вигляді структур й інституцій, організованих за образом і подобою політичної влади.

Християнство – попри всі зриви і падіння, демократизується, воно знає, що Бог не лише Караючий, але й Люблячий, і прагне вирватися з рівня страху на рівень розуміючої віри.

Християнство намагається довести демократіям: тільки співвіднісши себе з Тим, Хто виходить за межі повсякденного людського досвіду, тільки спрямувавши свої поривання на щось фундаментальніше від того, що перебуває в занапащеному світі, політики можуть... ні, не побудувати рай на землі, але, за словами Володимира Соловйова, уникнути на ній пекла.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG