Ведуча: Юлія Жмакіна(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису.)
Юлія Жмакіна: Панове, ваші родини зачепив Голодомор?
Володимир Сергійчук: Мою — так. Моя баба померла в 1933 році, і мати залишилася вже круглою сиротою.
А Ваш інтерес до цього періоду почався з особистого чи це все-таки був фах Ваш?
Володимир Сергійчук: І фах, але й особисте. Я у своїй книжці, яка вийшла наприкінці минулого року і називається «Як нас морили голодом», попросив своїх земляків, щоб вони по пам’яті таких уже літніх людей, як моя мати, якій 94-й рік, щоб вони хоча б склали список, тому що ніяких документів немає.
І от бачите, 57 осіб вдалося по пам’яті старих людей віднайти, згадати, і ми їх вмістили в цю книжку, щоб пам’ятати, хто в моєму рідному селі Прибережне, а це нині Ружинський район Житомирської області, щоб там пам’ятали. У навколишніх селах подібне ж було, щоб пам’ятали всі.
Це як пам’ять про тих, хто загинув невинно убієнними, оцією страшною смертю. Колись Голодомор у великій країні тій і далі в Україні лишався досить залізним табу, як їли колоски з голого поля, як шукали вишневу смолу на деревах, щоб її теж їсти, як полювали за тим, що заготовлювали на зиму миші, теж це їли люди, або як люди їли людей.
Пане Круцик, а чи все нині відомо про Голодомор, чи багато чого ще шукати?
Роман Круцик: Я думаю, що багато ще треба шукати і багато знайдеться. Той благородний крок, який зробила СБУ, розсекретивши архіви, можливо, не стільки в центральних архівах СБУ було знайдено нового, скільки нових документів з’явилося в обласних архівах, які підтверджують.
Але сьогодні навіть якщо взяти яскравих таких декілька документів, які підтверджують, що це був спланований геноцид. Наприклад, у цій же нашій книзі з Сергійчуком «Український хліб» опублікована інструкція, яку за підписом Молотова і Сталіна було написано, щоб у 1932 році партійні і каральні органи в Україні опустили факт масового виїзду українських селян за хлібом до Білорусі і до Росії, тому в 1933 році, щоб цього не допустити, заборонити їм продавати квитки на залізниці...
Загони стояли, які їх ловили. Це в моїй родині було таке.
Роман Круцик: ...ловити і повертати на голодуючу Україну, то такого документу не приймалося для Росії чи для Казахстану, як сьогодні намагається Москва сказати, що і там, і там був.
Тепер візьмімо «чорні дошки»...
Це скажімо «спеціально для України». Так?
Роман Круцик: Це було спеціально для України.
Але якщо дивитися оцей галас, який здійняла Росія проти українського Голодомору, що, нібито, Україна використовує, то він пояснюється дуже просто.
Знаєте, є такий старий вислів, що хто володіє своїм минулим, той гідний майбутнього. Тому так бояться, щоб ми мали правдиву історію. Так бояться, щоб ми все ж таки встановили історичну правду. І найбільше кричать ті, хто винен.
Я не кажу, що сьогодні можна звинувачувати Росію, але є влада російська, яка є спадкоємницею минулої влади.
Врешті-решт нам не так розходиться у якімсь матеріальнім відшкодуванні, але морально Росія має вибачитися перед Україною.
Володимир Сергійчук: Я хочу додати, що не тільки, власне, території УРСР стосувалася ота директива, про яку сказав Роман Круцик, але й тих територій, які населяли українці, зокрема Кубань.
І ми повинні наголосити, ми це пам’ятаємо, що на території нинішньої Росії був голод, але тільки там, де проживало компактно українське населення. Скажімо, Кубанський округ...
Роман Круцик: Це частина Орловської, Курської областей.
Володимир Сергійчук: Скажімо, той Кубанський округ також потрапив у директиву, бо населення Кубані, де, до речі, запровадив Каганович так звані «чорні дошки»…
Давайте пояснимо слухачам. Це в листопаді, так?
Володимир Сергійчук: 4 листопада 1932 року на засіданні бюро Північнокавказького крайкому ВКПб за участю Кагановича, фактично під його керівництвом перші три станиці кубанські були занесені на так звану «чорну дошку». Це Новорождєственська, Медведєвська і Тимиргоєвська. Три станиці, де було українське населення, яке, нібито, саботувало хлібозаготівлі.
Що таке «чорна дошка»? Станиця в даному випадку оточувалася, населення фільтрувалося, продукти вивозилися, прирікалися на голодну смерть.
А станиця Полтавська, яка була найбільше національно в українському плані свідома, взагалі, починаючи з 8 листопада, була вивезена на Північ повністю, 240 осіб було взагалі заарештовані в тій станиці.
Тобто, це вже було втілення тієї антиукраїнської політики. Коли ми кажемо про геноцид саме українців, то він поєднувався голодовий з духовним, бо навіть назву станиці Полтавської було змінено на Красноармєйську і була постанова по Кубані першою про припинення українізації, саме в цей час...
Роман Круцик: Сьогодні вже можна знайти в регіональних архівах доповідні ГПУ, які доповідають у Москву, що спротив українського селянства радянській владі настільки великий, що його не можна перемогти навіть ніякою регулярною армією, що тільки голод може справитися з цим спротивом, який є.
Тому, випробувавши дію голодом, терору голодом в 1921-1922 роках, вже в 1932-1933 роках цей голод дуже ретельно готувався.
У тій книзі є один документ дуже цікавий, коли ще в 1931 році на Україну посилається спеціальна група спеціалістів з Москви, які встановлюють, як розширити елеватори, порти розширити, тому що передбачався великий вивіз хліба з України.
І можна подивитися: в той час, коли в Україні гинуть мільйони людей, Москва торгує по всьому світ українським хлібом. І навіть коли іноземці приїжджають і знаходять в елеваторах некондиційне зерно, яке не хочуть вони брати, бо воно, це зерно, яке забрали в людей з хати, з-під колиски дитячої забирали, то те зерно Москва дає вказівку не направити голодній Україні, де вимирають села, а дає вказівку направити в Ленінград, в Росію і так дальше!
Знаєте, не тільки архіви спецслужб. Ви знаєте, що сьогодні в архіві Міністерства освіти СРСР можна знайти жахливий документ про те, що в 1933 році на Україні не почався навчальний процес – не вистачало 78% вчителів, а до школи по 2-3 учні в клас прийшли!
І сьогодні в когось ще відкривається рот заперечувати, що це не був геноцид!
Яка була потреба переселяти населення з Білорусі, Росії сюди на Україну? Є звіт ЦК Компартії України за 1932 рік, скільки вже в Україні звільнилося...
І я ще один такий красномовний факт хотів би сказати по Чернігівській області. Зовсім недавно до нас у Музей совєцької окупації прийшов один чоловік з Чернігівської області і розказав, як він пішов в сусіднє село, щоб розпитати, чи був там в селі Голодомор.
Виявляється, що в тому селі вимерли всі, і в це село завезли громадян з Росії. І коли одну стареньку росіянку спитали, що вона знає про Голодомор, вона каже: «Я нічєго нє знаю. Нам далі етот дом – на пєчи била два скєлєта».
А хто або що стоїть на заваді визнання Голодомору в Україні геноцидом?
Володимир Сергійчук: Відсутність власної гідності.
Це тільки внутрішні чинники?
Володимир Сергійчук: Я думаю, що внутрішні.
А як бути щодо ООН? Все відкладають це питання і невідомо, коли це буде.
Володимир Сергійчук: Я думаю, що тоді, коли ми самі це визнаємо, коли ми донесемо, ми повинні донести правду до всього світу, тоді й ООН змінить свою думку. Немає інформації.
А хіба це підпадає під класне визначення геноциду, яке визнане ООН, що це направлено проти етнічної певної групи, те, під що в принципі підпадає класично Голокост?
Роман Круцик: Є чотири визначення геноциду. І третє, і четверте підпадає під... І Голодомор підпадає під ці визначення.
Володимир Сергійчук: «Чорні дошки» і заборона виїзду.
Роман Круцик: Це явно направлено проти українського селянства.
Володимир Сергійчук: І ще одне. Позбавлення інформації про голод, тобто ненадання допомоги. Це теж геноцид.
Роман Круцик: Тому що Балицький був призначений відповідальним, щоб інформація про Голодомор з України не витекла закордон. Є спеціальні постанови.
Володимир Сергійчук: І є ще один документ, який знайшов у московському сталінському архіві наш дослідник Василь Марочко. Він знайшов документ, який фактично чітко вказує, що це геноцид, спрямований проти українського селянства.
7 листопада 1932 року засідає політбюро ЦК ВКПб, і в цей день Сталін шле телеграму Менделю Хатаєвичу. Це був керівник комуністів УРСР тодішньої. І в цій телеграмі йдеться про те, що ми, мовляв, тут на політбюро зараз засідаємо, «розглядаємо питання, як поставити на коліна українське село».
Все. Дальше немає про що говорити.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису.)
Матеріали до теми:
Жнива скорботи: 75-ті роковини Голодомору в Україні. Хто і чому боїться назвати це геноцидом? Українці на Апеннінах закликають італійську владу визнати Голодомор геноцидом У Сватовому Луганської області встановили пам’ятник жертвам Голодомору Вшанування жертв Голодомору проходить на Луганщині непомітно Тема Голодомору в Українці цікавить і німецьких науковців В Латвії вшановують пам''ять жертв Голодомору 1932-1933 років Малколм Маґґерідж – британський журналіст, що розповів світові правду про Голодомор Уолтер Дюранті – журналіст, який став «символом» замовчування голодомору Жертвами Голодомору 1932-33 років були і чехи із сіл на півдні України   Головний рабин України закликав євреїв вшанувати пам’ять жертв Голодомору Фотовиставку розсекречених архівних документів про Голодомор в Україні відкрили на Словаччині Росія заявляє про «всілякі спекуляції з боку певних політичних кіл в Україні» навколо теми «голоду 30-х років у Радянському Союзі»
