Ведуча: Юлія Жмакіна(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Юлія Жмакіна: Понад 70% європейців (це дані одного із останніх досліджень Єврокомісії) не уявляють свого життя без культури.
Очевидно, не йдеться про тих, хто завжди аналізує картини нідерландця Брегеля, чи занурюється у кіно Грінуея. Таких у Європі, кажуть, не більше 2%.
Ясно, що йдеться про культуру масову в тих світах, де не закривають книгарні задля галерей спідньої білизни, не виганяють митців з майстерень, де видається більше, ніж 0,8 книжок на душу населення.
Ну, а наш світ — це коли повідомлення йдуть, як з фронтів.
От сьогодні відкриваю стрічку «Інтерфаксу». Генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника пан Кролевець закликає припинити руйнування Києво-Печерської Лаври.
Йдеться про роботи, які ведуться Свято-Успенським монастирем, там, де забиваються ці палі, і йде руйнація нижніх печер.
Пан Кролевець повідомив, що загалом ( ця цифра вражає!) сьогодні 66 об’єктів цього культурного заповідника, більше, ніж половина цих об’єктів, зазнали змін.
Це тільки сьогоднішнє повідомлення.
Всі ми пам’ятаємо, що була історія з Київською фортецею, з Мазепинськими валами, з книгарнями і так далі.
Це «зона культурного лиха» чи це війна? Що це таке? Давайте до метафор, а потім від метафор до справи. Юрій Рибачук: Ви щойно сказали про європейців, які не мислять своє життя без культури, а я відразу згадав свіжу аналітичну інформацію з Центру Разумкова, який представив доповідь про дотримання прав людей в Україні, тобто результати опитування. За результатами цих опитування, більша частина українців вважає, що їхні культурні права абсолютно не порушуються...
Пане Рибачук, ми щасливі, тому що в Росії, наприклад, переважна більшість людей вважають, що не порушуються їхні громадянські права. Тому, вибачте, я думаю, що тут ми в кращій ситуації.
Лесю, ми вже говорили про метафори. Чи Україна — це «зона культурного лиха»?
Леся Ганжа: Я взагалі противник метафор.
У принципі я вважаю, хай ця метафора буде сильна чи не сильна, вона справді сильна, але вона повинна сколихнути громадськість.
Але насправді, коли ми говоримо про перехід від метафор, від діагностики ситуації до дій, то мені видається, що все-таки дії повинні бути перенесені в ту площину, в якій відбувається саме лихо, там руйнівні дії. А руйнівні дії відбуваються якраз на площині економіки і економічного простору. Адже ми бачимо...
Чому це відбувається? Чому руйнують Лавру? Чому закривають книгарні? Чому висиляють галереї? Бо в Києві є надзвичайно дорогою нерухомість і надзвичайно дорогою земля, на якій перебувають ці пам’ятки, і чомусь земля виявляється дорожчою за культуру.
Тут повинна бути ключовою роль держави, яка втручається таким незалежним регулятором між культурою та економікою. Держава чомусь не включається.
Чи виключається.
Леся Ганжа: Чи виключається.
І ми можемо говорити про те, що та корупція в Україні зашкалює за всі можливі межі, тому що у нас немає для цього документів, щоб ми сказали, що той взяв хабар, за те, щоб замість певної галереї виник якийсь бутік чи ця книгарня була віддана для магазину білизни, наприклад, як Ви сказали.
Ми не маємо цих документів, журналісти не мають цих документів для того, щоб говорити, кому це вигідно. Але ми говоримо, що є певна константа домінування економіки над культурою. Держава має втрутитися як регулятор в цю ситуацію.
І відповідь має бути економічними термінами...
Леся Ганжа: Так, я вважаю, що в принципі, якщо взагалі йдеться про те, щоб побороти цю ситуацію, ми вже маємо тоді подолати, я кажу, що ми, культура, і ті люди, які вважають, що їхні культурні права порушено все-таки, а не ті, які вважають, що не порушено, то вони мають об’єднатися довкола ідеї, що себе треба відстояти в суді.
Я слухачам поясню, звідки взялася ця метафора.
Кілька митців, передусім книговидавці, письменники, брати Капранови,зокрема, започаткували рух опору, можна сказати: «Україна як зона культурного лиха». І от зараз ми використовуємо цю метафору чи термінологію.
І запитання до Юрія Макарова. Що, прийшов час метафор в сенсі культурного опору, так?
Юрій Макаров: Я вважаю так само, як Леся, що метафора – це лише інструментарій, з яким треба поводитися дуже обережно, бо можна наврочити.
І оскільки це наш улюблений жанр — ламентація, плач за ненькою, то слух всієї громади, і зацікавленої, і незацікавленої настільки вже втомлений цими сильними засобами, що, ну, можна кричати ще сильніше, але в людського голосу і у вигуків є певний поріг, за яким наступає або глухота, або божевілля. Тому варто перевести всю цю розмову в дещо інший реєстр.
Врешті-решт, чи вважаємо ми, що культурна складова є фактором безпеки держави? Якщо так... Я хочу просто побачити конкретну людину, яка скаже, що ні.
Якщо ми вирішуємо, що так, культура є фактором безпеки держави, тоді наступний крок: чому наша держава не дбає про свою безпеку? У такому ключі я готовий про це говорити і наводити різні аргументи на користь того чи іншого, скажімо, державного мужа, який вважає, що, скажімо, не потрібно захищати українську мову.
Взагалі кажеться це на рівні віце-прем’єра з гуманітарних питань. І, на жаль, без жодних лапок: з гуманітарних питань. Так вважає людина, історик за освітою, кандидат чи, може, вже доктор історичних наук.
Значить, зрозуміло, тоді ми можемо йти у внутрішню еміграцію і казати, що у вас своя держава, а в нас своя держава...
Леся Ганжа: У вас своя культура, а в нас своя.
Юрій Макаров: Оскільки поки що ми виходимо з того, що наша держава спільна, особливо після 2004 року у певної категорії людей з’явилися певні ілюзії щодо їхньої відповідальності за долю держави, знову з’явилися ілюзії, і вони поки що не згасли, значить, я думаю, що варто переводити розмову в такий реєстр.
Цю розмову можна вести дуже повільно, дуже спокійно і запитати певну частину відповідальних людей, яка, чорт забирай, існує на мої податки: що ти зробив як державний муж для того, щоб подбати про безпеку моєї держави?
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Матеріали до теми:
В Україні відбулися Надзвичайні Збори «Україна – зона культурного лиха» Що заважає книговидавництву в Закарпатті? «Україна – зона культурного лиха»: підготовка до надзвичайних зборів
