Відкриття меморіалу Героям Крут у Крутах Чернігівської області 25 серпня 2006 року

(president.gov.ua)

Тим більше, що реальна історія України та українців досі значною мірою залишається Terra Incognita для них самих же, і особливо – історія успіхів українців, зазвичай привласнена тими державами, в межах яких перебувала та чи інша частина українських земель.

Треба було показати, що українці – є

Із іншого боку цілком очевидно, що належить віддати шану тим, хто зробив можливим усі ці успіхи дня сьогоднішнього, забезпечив ствердження крок за кроком української нації, саму появу слова «Україна» у світовій політиці – а це сталося завдяки Українській революції.

Кияни, скажімо, не мали змоги цього зробити у недавно минулі часи, ще 25–30 років тому, і дізнавалися про сам факт героїчного бою київської молоді під Крутами переважно з розмов на кухнях, які велися з острахом, щоб не дізнався хтось чужий.

А дехто дізнавався про ті події з книг Юрія Смолича, наче витриманих у комуністичному дусі, але при тому водночас і таких, що хоч трохи привідчиняли завісу офіційної мовчанки над добою Української революції.

Нарешті, щасливці дізнавалися про Крути із привезених з-за кордону спогадів політемігрантів, ясна річ, нелегально.

Тільки тепер Україна в особі її громадянського суспільства та владних інституцій може відкрито, чесно, на загальнонаціональному рівні віддати належну шану усім тим, хто в різні часи боровся за свободу України, і тим, хто став жертвами тоталітарних режимів, незалежно від назв і прапорів останніх. В тому числі героям – і жертвам – Крут.

Комусь здається, що цієї шани занадто багато, але, можливо, її замало? Адже вперше за півтораста років наддніпрянці зі зброєю в руках, готові на смерть, йшли захищати українську незалежність.

Сьогодні, з дистанції років, після всіх драматичних і трагічних подій ХХ століття, це здається самозрозумілим. Проте хтось мусив бути першим і своєю дією довести, що вільна Україна варта того, щоб битися за неї до останньої можливості.

У своїх спогадах один із активних діячів Української революції, поручник царської армії, який став генерал-хорунжим армії УНР, – Юрко Тютюнник, – розповідаючи про солдатський мітинг навесні 1917 року, писав:

Прибуло близько семи тисяч. Відкривши віче, я запропонував:
Хто поміж вами українці, піднесіть руку догори!
Піднеслося не більше трьохсот рук.
Малороси! Піднесіть руки!
Піднесло руки коло половини присутніх.
Хохли! Піднесіть руки!
Знову піднесла руки добра третина.
Українці, малороси і хохли! Всі разом піднесіть руки!
Понад головами кількатисячної юрби піднісся ліс рук.

Проте, як показали подальші події, цей «ліс рук» зовсім не автоматично перетворювався на готове до бою військо. І в цьому, поряд із нездарністю політичного проводу, також один із уроків Крут для сьогодення.

Чи враховані помилки 90-літньої давнини?

Видається, що шану загиблим за свободу варто віддавати не тільки і не стільки урочистими церемоніями (хоча і вони мають бути). Головне тут – засвоїти уроки поразок і трагедій минулого. Отож речникам влади варто б було у день пам’яті Героїв Крут – як і в інші дні, пов’язані з трагічними подіями минулого, – передусім говорити про враховані помилки своїх попередників. Враховані бодай у головному.

Що стосується 90-ліття трагедії під Крутами, то, мабуть, варто зазначити декілька таких помилок, урахування яких потребує сьогоднішня Україна.

1. Потрібне створення професійної, добре навченої та озброєної, високої бойовим духом армії. Вона не твориться за один день і за один місяць. Але її розгортання не можна відкладати на безкінечність. Лідери Центральної Ради над усе лякалися «бонапартизму» і тому були проти професійної армії, різні варіанти розбудови якої їм пропонували генерали Скоропадський, Греков, Омелянович-Павленко, Дельвіг.

2. Пошук і віднайдення надійних союзників на геополітичній арені – завдання, яке так і не розв’язала УНР. Вона майже весь час перебувала у ворожому кільці, а якщо і знаходила собі тимчасових союзників, ті дивилися на неї згори донизу. Тепер Україна намагається будувати рівноправні стосунки з усіма сусідами, прагне інтегруватися до ефективних міжнародних систем безпеки, найвигіднішою з яких, очевидно, є НАТО, але чи все для цього робиться належне?

3. Відповідальна, демократична, але водночас і сильна та ефективна влада так і не була створена за часів Української революції. Якщо ефективна – то недемократична, якщо демократична – то не надто дієва. Тим часом, очевидно, суспільству не варто боятися того, що важелі в руках влади мають бути сильними. Сила закону – у цьому словосполученні, зважаючи на досвід тоталітарних часів, в Україні ставлять наголос на слові «закон». Але не треба забувати, що закон діє тільки тоді, коли має відповідні інструменти своєї реалізації. А контролювати владу мають громадянське суспільство і ЗМІ.

4. Національна єдність – це питання, мабуть, одне з найскладніших, але ще на початку Української революції воно стояло зовсім інакше: власне, йшлося про саму визначеність нації, про те, чи існують українці. Тепер ситуація принципово інша: на сьогодні українська нація неодноразово засвідчувала своїми діями факт власного існування. Тепер, власне, йдеться про зміст, яким має бути наповнене слово «українець» на початку ХХІ століття.

5. Професіоналізм влади – це один із уроків минулого, який, схоже, ніяк не можуть засвоїти сучасні українські керівники. Бо хто послав гімназистів і студентів захищати Крути? Військовий міністр, переконаний пацифіст та антимілітарист Микола Порш, водночас геніальний, без перебільшення, організатор українського кооперативного руху, який існував тривалий час після падіння УНР, бо більшовики не мали чим цей рух в економічному житті замінити. Чи не має шанси, хай навіть у певних деталях, історія повторитися після призначення міністром оборони України фахівця з ринкової економіки, але аж ніяк не військовика Юрія Єханурова?

Минуле, яке унормовує майбутнє

Належна шана молодим героям Крут має полягати у створенні таких умов у сьогоднішній Україні, щоб молодь могла вільно реалізувати свою енергію, ентузіазм, патріотизм у своїй країні, на її благо. Звичайно, спілкування зі світом, можливість здобути освіту у найкращих університетах Європи, Америки, країнах СНД – це дуже добрі речі. Набуття досвіду роботи за кордоном, коли це складна, наукомістка праця – теж дуже добре.

Проте реалізація здібностей і навичок молодого покоління повинна передусім проходити в самій Україні. Завдання політиків – докласти зусиль для створення гідних умов для самореалізації української молоді.

А ще можна зауважити, що не може бути такого «плюралізму» в державі, коли на відстані двох кілометрів стоятимуть меморіал Героям Крут (який має будуватися) і пам’ятник Леніну на перетині Хрещатика і бульвару Шевченка.

Адже, як виявляється, в українській столиці мають бути демонтовані всі пам’ятники Леніну, крім одного, – того, що стоїть у центрі міста. Тим часом це пам’ятник тому, хто послав на Київ загони Муравйова, давши їм наказ знищувати всіх, хто опирається більшовицькій агресії.

Це певний символ, причому вельми значущий. А символ такого ґатунку – це не лише спогад про минуле, а й дороговказ у майбутнє.

Не випадковим за радянських часів було гасло: «Жити за Леніним!» – тобто згідно з директивами політика, котрий напучував молодь, що моральним є все, що слугує справі компартії.

Тим часом у цивілізованому демократичному суспільстві, ствердитися у статусі якого прагне Україна, живуть за законами і приписами доброчесності.

Матеріали до теми:
•  Коли ж нарешті з’являться в Україні книжка і фільм про події під Крутами? Хто перешкоджає?
•  Сьогодні – 90-та річниця вшанування героїв Крут