Радіо Свобода © 2008

Німеччина. Підписання акту про капітуляцію нацистського режиму

Від осені 1943 року радянсько-німецький фронт знову проходив територією України, і радянське керівництво, щоб здобути прихильність українців, вдалося до так званої «другої українізації». Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти були перейменовані на 1-й, 2-й, 3-й та 4-й українські фронти, в армії була запроваджена нова нагорода – орден Богдана Хмельницького. Газети писали про радянську Україну як національну суверенну державу, а в її уряді були створені народні комісаріати оборони та іноземних справ.

Коли ж наприкінці жовтня 1944 року радянська армія зайняла всю територію України, Сталін поступово згорнув «другу українізацію».

«Українське питання» для нацистів, Заходу та УПА

Нацисти до останніх місяців війни ставилися до України як до німецької колонії, на чому не раз наголошував Гітлер:

«Я не хочу, щоб хтось виношував приховані надії, що після утворення української держави все буде гаразд, бо вона нам дасть мільйон солдатів. Ми не отримаємо нічого, жодної людини. Але це з нашого боку буде справжнім божевіллям. Ми облишимо свої політичні цілі, які не мають нічого спільного з українською республікою».

Проте наприкінці війни нацисти спробували домовитися з лідерами українського руху про спільні дії проти радянської армії. Вони звільнили з концтаборів Степана Бандеру, Тараса Бульбу-Боровця, Ярослава Стецька та Андрія Мельника, а за півтора місяця до капітуляції Німеччини погодилися на формування Першої і Другої українських дивізій.

Західні союзники упродовж усієї війни не надавали особливого значення «українському питанню», натомість український визвольний рух вважав розв’язання цього питання своєю головною метою.

«Українська Повстанська Армія бореться за Самостійну Соборну Українську Державу на українській землі, проти німецьких та московських імперіалістичних наїзників».

«Українське питання» наприкінці Другої світової війни