Якраз про це думав, бо так сталося, що відразу після дурнуватого вироку Тимошенко (і як наслідок – скасування візиту до Брюсселя Віктора Януковича) ціла зграя регіоналів накинулися на Євросоюз зі звинуваченням, що українців мають за «школярів».
«Ми рівні», – наполягали регіонали, – «і до нас треба відповідно ставитися». При цьому регіонали говорили ніби за всіх українців. Та що б не казали європейці з приводу Тимошенко, їхні коментарі були спрямовані не проти українців загалом, а проти уряду регіоналів, які не спроможні керувати Україною.
Але цікавіше питання, чи регіонали є школярами? На мій погляд, це надто великий комплімент купці недолугих шахраїв, яким би не завадило пройти курс навчання у дитячому садку. Проте запитання слушне. І на нього варто дати відповідь.
З обурення регіоналів видно, що вони не мають чого вчитися у Європи. Якщо вони не є школярами, то Європа не вчитель, і якщо Європа не вчитель, то їй нема чого вчити регіоналів. Ось так.
Але тут є одна дрібничка. Коли я останній раз дивився, то якраз Україна хотіла приєднатися до Європейського Союзу, а не навпаки, не Європейський Союз хотів об’єднуватися з Україною. Якщо хочете стати членом клубу, приймайте його правила. Якщо ви не збираєтеся грати за правилами клубу, не вступайте до нього. Для мене це так просто, що навіть школярі б це зрозуміли.
Не переконує? Тоді розгляньмо два приклади інфантильності регіоналів.
Регіональний час
Кілька тижнів тому контрольована регіоналами Верховна Рада вирішила скасувати зимовий час. Навіщо? Звичайно ж, для того, щоб Україна була в одній часовій смузі з Москвою. Природно, що жодному з регіоналів, який проголосував за це рішення, не спало на думку вивчити, які ж будуть технічні наслідки: перенапруження в електромережі, відімкнення опалення і навіть потенційні проблеми з атомними електростанціями. Зрештою, українська енергетична система налагоджена таким чином, щоб відображати зміни у довжині світлового дня. На щастя, ґвалт підняли науковці. Регіонали спочатку опиралися здоровому глузду, аж поки вони не зрозуміли, що ядерна катастрофа може стати надто великою ціною за тимчасове зближення з матінкою Росією. І відкликали це рішення.
Копірко-карбованець – привіт із 1990-х
Одночасно з цим бедламом Центральний банк, яким теж керують регіонали, видав нове розпорядження щодо обміну валют. Якщо ви хочете поміняти тверду валюту на гривні, вам потрібно показати паспорт та виповнити купу паперів. Будучи в Києві, я зайшов до відділення австрійського банку Raiffeisenbank і вирішив поміняти 200 доларів.
Касирка побачила мій американський паспорт і тут же занервувала. Подзвонила до Альони. Вони кілька хвилин це обговорювали. Тоді касирка посміхнулась і зробила копію мого паспорта. Далі вона порилася в шухляді і витягла звідти два однакових формуляри і копірку (пригадуєте, що це таке?). Тоді вона почала вносити у бланк мої паспортні дані, вручну. Це зайняло кілька хвилин. Вона зробила помилку. Формуляри довелося викинути і почати весь процес із початку. Нарешті справу було зроблено.
Вона сказала: «Будь ласка, підпишіться тут і тут».
Я запитав: «По-українськи чи по-англійськи?»
«Так, як у паспорті», – сказала вона.
Задля надійності я підписав двома мовами. Вона надрукувала якісь числа і видала чек. Його також потрібно було підписати. Нарешті, через 30 хвилин після того, як я прийшов до банку, я отримав гроші. Коли я виходив, то помітив, що в чекальні, яка була порожня, коли я зайшов, зібралося вже близько 15 людей, які втрачали терпіння.
Наступного дня в новинах повідомляли, що нові правила обміну валют призвели до появи – хто б подумав! – чорного валютного ринку. Коментатори від регіоналів із суворим виразом обличчя пообіцяли боротися з незаконною діяльністю.
Через пару днів я поглянув на ті формуляри, які мені видала касирка. Вони друкувалися ще для обміну карбованців, які в Україні використовували в період гіперінфляції на початку 1990-х років. А це що означає? Що регіонали не потрудились навіть запровадити нові формуляри. А що ще гірше, вони не зрозуміли, що способи контролювати обмін валют, який не спрацював майже 20 років тому, не спрацює і сьогодні.
Школярі б зрозуміли, що погані ідеї так поганими і залишаються. А регіонали, очевидно, цього не розуміють.
Якщо подумати, то ці хлопці, може, і мають рацію, що вони не є школярами.
Їм би до садочку спершу.
Олександр Мотиль – професор політології Рутґерського університету (Нью-Джерсі, США)
Переклад статті друкується за дозволом автора. Оригінал статті був опублікований англійською мовою як блог на інтернет-сторінці журналу World Affairs.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
«Ми рівні», – наполягали регіонали, – «і до нас треба відповідно ставитися». При цьому регіонали говорили ніби за всіх українців. Та що б не казали європейці з приводу Тимошенко, їхні коментарі були спрямовані не проти українців загалом, а проти уряду регіоналів, які не спроможні керувати Україною.
Але цікавіше питання, чи регіонали є школярами? На мій погляд, це надто великий комплімент купці недолугих шахраїв, яким би не завадило пройти курс навчання у дитячому садку. Проте запитання слушне. І на нього варто дати відповідь.
З обурення регіоналів видно, що вони не мають чого вчитися у Європи. Якщо вони не є школярами, то Європа не вчитель, і якщо Європа не вчитель, то їй нема чого вчити регіоналів. Ось так.
Але тут є одна дрібничка. Коли я останній раз дивився, то якраз Україна хотіла приєднатися до Європейського Союзу, а не навпаки, не Європейський Союз хотів об’єднуватися з Україною. Якщо хочете стати членом клубу, приймайте його правила. Якщо ви не збираєтеся грати за правилами клубу, не вступайте до нього. Для мене це так просто, що навіть школярі б це зрозуміли.
Не переконує? Тоді розгляньмо два приклади інфантильності регіоналів.
Регіональний час
Кілька тижнів тому контрольована регіоналами Верховна Рада вирішила скасувати зимовий час. Навіщо? Звичайно ж, для того, щоб Україна була в одній часовій смузі з Москвою. Природно, що жодному з регіоналів, який проголосував за це рішення, не спало на думку вивчити, які ж будуть технічні наслідки: перенапруження в електромережі, відімкнення опалення і навіть потенційні проблеми з атомними електростанціями. Зрештою, українська енергетична система налагоджена таким чином, щоб відображати зміни у довжині світлового дня. На щастя, ґвалт підняли науковці. Регіонали спочатку опиралися здоровому глузду, аж поки вони не зрозуміли, що ядерна катастрофа може стати надто великою ціною за тимчасове зближення з матінкою Росією. І відкликали це рішення.
Копірко-карбованець – привіт із 1990-х
Одночасно з цим бедламом Центральний банк, яким теж керують регіонали, видав нове розпорядження щодо обміну валют. Якщо ви хочете поміняти тверду валюту на гривні, вам потрібно показати паспорт та виповнити купу паперів. Будучи в Києві, я зайшов до відділення австрійського банку Raiffeisenbank і вирішив поміняти 200 доларів.
Касирка побачила мій американський паспорт і тут же занервувала. Подзвонила до Альони. Вони кілька хвилин це обговорювали. Тоді касирка посміхнулась і зробила копію мого паспорта. Далі вона порилася в шухляді і витягла звідти два однакових формуляри і копірку (пригадуєте, що це таке?). Тоді вона почала вносити у бланк мої паспортні дані, вручну. Це зайняло кілька хвилин. Вона зробила помилку. Формуляри довелося викинути і почати весь процес із початку. Нарешті справу було зроблено.
Вона сказала: «Будь ласка, підпишіться тут і тут».
Я запитав: «По-українськи чи по-англійськи?»
«Так, як у паспорті», – сказала вона.
Задля надійності я підписав двома мовами. Вона надрукувала якісь числа і видала чек. Його також потрібно було підписати. Нарешті, через 30 хвилин після того, як я прийшов до банку, я отримав гроші. Коли я виходив, то помітив, що в чекальні, яка була порожня, коли я зайшов, зібралося вже близько 15 людей, які втрачали терпіння.
Наступного дня в новинах повідомляли, що нові правила обміну валют призвели до появи – хто б подумав! – чорного валютного ринку. Коментатори від регіоналів із суворим виразом обличчя пообіцяли боротися з незаконною діяльністю.
Через пару днів я поглянув на ті формуляри, які мені видала касирка. Вони друкувалися ще для обміну карбованців, які в Україні використовували в період гіперінфляції на початку 1990-х років. А це що означає? Що регіонали не потрудились навіть запровадити нові формуляри. А що ще гірше, вони не зрозуміли, що способи контролювати обмін валют, який не спрацював майже 20 років тому, не спрацює і сьогодні.
Школярі б зрозуміли, що погані ідеї так поганими і залишаються. А регіонали, очевидно, цього не розуміють.
Якщо подумати, то ці хлопці, може, і мають рацію, що вони не є школярами.
Їм би до садочку спершу.
Олександр Мотиль – професор політології Рутґерського університету (Нью-Джерсі, США)
Переклад статті друкується за дозволом автора. Оригінал статті був опублікований англійською мовою як блог на інтернет-сторінці журналу World Affairs.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
