Невеличка галерея поділяє приміщення з салоном краси. На тлі метеликів, риб та квітів на стінах про живе мистецтво розповідають Валерій Голейко, Тетяна Чеброва та Олексій Бреус, батьки тральфреалізму. Переконують: на їхні картини, як на листя чи воду, не набридає дивитися ніколи. Щоб так намалювати, одного художнього таланту замало, каже Олексій Бреус: «Мало навчитись малювати, треба ще відчути потребу відівчитись малювати, щоб бути художником-тральфреалістом».
Ідею дала планета Тральфамадор письменника Курта Воннегута
А почалося все наприкінці 80-х, тоді Тетяна Чеброва та Валерій Голейко зустрілися. І випадково з’ясували, що роблять подібні речі. І вперше назвали своє мистецтво тральфреалізмом.
Планета Тральфамадор письменника Курта Воннегута, з якої у Всесвіті розповсюдилось все живе, дала ідею самого слова, а зміст кожен розшифровує по-своєму. Спільне – що це позитивне, грамонійне мистецтво, любов, яку можна побачити на полотні або папері.
Дати дефініцію або конкретно назвати, які ознаки притаманні їхному напрямку, митці не можуть, кажуть: тральфреалізм – це скоріше філософія життя. А також приємна, позитивна гра, чим тральфреалісти і відрізняються від інших художників. «Для них робота – це робота, ми ж розважаємось», додає Тетяна Чеброва. Але платять за результати такої гри справжні, і немалі, гроші і художниця вважає, що це логічно: «Саме за гру, саме за легке мистецтво люди готові платити значно більші гроші, ніж за те, що сконструйоване. Живе завжди коштує набагато дорожче». Пізніше писати живі картини вирішив і Олексій Бреус, художник та ліквідатор ЧАЕС. Тепер всі вони – батьки тральфреалізму, який народився в Україні.
У світі є ще 10 митців, які цілковито поділяють філософію українського тріо. Решта, як називає їх Тетяна Чеброва, – «співчуваючі», тобто їм і подобається таке мистецтво, і творчість у них подібна. Але назвати себе тральфреалістами вони, перш за все, самі поки ще не готові. Що саме для цього потрібно, художники не пояснюють, кажуть, що конкретних рекомендацій немає. При цьому і своєї ролі не применшують: основоположники художнього напряму ще не вирішили, чи варто приймати до себе ще когось.
Сім років – без електрики На затори, невихованість у транспорті та підвищені ціни на комунальні послуги художники не реагують. Увесь зовнішній негатив, який їх оточує, вони обов’язково перетворюють на позитив. Тому й картини такі світлі. А якщо блага цивілізації заважають розвиватися, від них можна відмовитись.
Так Валерій Голейко і зробив: вже сім років він живе без електрики. У звичайному багатоповерховому будинку він встає і лягає спати з сонцем, використовує свічки та сонячні батареї.«Я напередодні 2000 року подумав: от зараз скінчився міленіум і 20 століття. А якщо перейти не в 21 століття, а в 19? Якось же тоді жили люди».
Робітники ЖЕКу довго не могли повірити, що людина зовсім не використовує електрику і перевіряли лічильник декілька разів. А потім махнули рукою та відрізали кабель. Хоча квитанції на оплату все одно приходять регулярно у сумі нуль копійок за місяць.
Мобільний телефон та ноутбук Валерій заряджає в галереї і подумує знову повністю повернутися до електрики – роботи останнім часом стало більше.
Колеги у таких експерементах його не підтримують, бо, часто працюють ночами, кажуть вони, без світла просто ніяк не обійтись. Утрьох митці творять спільні проекти і одночасно роблять щось своє. У Тетяни Чебрової на картинах метелики, Олексій Бреус закінчує цикл «Євангеліє від Чорнобиля», Валерій Голейко малює рибу. Переконує: насправді, все життя працює тільки над однією картиною, просто втілення різні. І водночас попереджає всіх, хто хоче стати художником. Це на все життя, тому треба добре подумати. Якщо є така потреба, тоді – будь ласка.
Ідею дала планета Тральфамадор письменника Курта Воннегута
А почалося все наприкінці 80-х, тоді Тетяна Чеброва та Валерій Голейко зустрілися. І випадково з’ясували, що роблять подібні речі. І вперше назвали своє мистецтво тральфреалізмом.
Планета Тральфамадор письменника Курта Воннегута, з якої у Всесвіті розповсюдилось все живе, дала ідею самого слова, а зміст кожен розшифровує по-своєму. Спільне – що це позитивне, грамонійне мистецтво, любов, яку можна побачити на полотні або папері.
Дати дефініцію або конкретно назвати, які ознаки притаманні їхному напрямку, митці не можуть, кажуть: тральфреалізм – це скоріше філософія життя. А також приємна, позитивна гра, чим тральфреалісти і відрізняються від інших художників. «Для них робота – це робота, ми ж розважаємось», додає Тетяна Чеброва. Але платять за результати такої гри справжні, і немалі, гроші і художниця вважає, що це логічно: «Саме за гру, саме за легке мистецтво люди готові платити значно більші гроші, ніж за те, що сконструйоване. Живе завжди коштує набагато дорожче». Пізніше писати живі картини вирішив і Олексій Бреус, художник та ліквідатор ЧАЕС. Тепер всі вони – батьки тральфреалізму, який народився в Україні.
У світі є ще 10 митців, які цілковито поділяють філософію українського тріо. Решта, як називає їх Тетяна Чеброва, – «співчуваючі», тобто їм і подобається таке мистецтво, і творчість у них подібна. Але назвати себе тральфреалістами вони, перш за все, самі поки ще не готові. Що саме для цього потрібно, художники не пояснюють, кажуть, що конкретних рекомендацій немає. При цьому і своєї ролі не применшують: основоположники художнього напряму ще не вирішили, чи варто приймати до себе ще когось.
Сім років – без електрики На затори, невихованість у транспорті та підвищені ціни на комунальні послуги художники не реагують. Увесь зовнішній негатив, який їх оточує, вони обов’язково перетворюють на позитив. Тому й картини такі світлі. А якщо блага цивілізації заважають розвиватися, від них можна відмовитись.
Так Валерій Голейко і зробив: вже сім років він живе без електрики. У звичайному багатоповерховому будинку він встає і лягає спати з сонцем, використовує свічки та сонячні батареї.«Я напередодні 2000 року подумав: от зараз скінчився міленіум і 20 століття. А якщо перейти не в 21 століття, а в 19? Якось же тоді жили люди».
Робітники ЖЕКу довго не могли повірити, що людина зовсім не використовує електрику і перевіряли лічильник декілька разів. А потім махнули рукою та відрізали кабель. Хоча квитанції на оплату все одно приходять регулярно у сумі нуль копійок за місяць.
Мобільний телефон та ноутбук Валерій заряджає в галереї і подумує знову повністю повернутися до електрики – роботи останнім часом стало більше.
Колеги у таких експерементах його не підтримують, бо, часто працюють ночами, кажуть вони, без світла просто ніяк не обійтись. Утрьох митці творять спільні проекти і одночасно роблять щось своє. У Тетяни Чебрової на картинах метелики, Олексій Бреус закінчує цикл «Євангеліє від Чорнобиля», Валерій Голейко малює рибу. Переконує: насправді, все життя працює тільки над однією картиною, просто втілення різні. І водночас попереджає всіх, хто хоче стати художником. Це на все життя, тому треба добре подумати. Якщо є така потреба, тоді – будь ласка.