Доступність посилання

ТОП новини

Як розв’язати політичну кризу: сценарії молодих лідерів


Гості Свободи: голова ВМГО «Демократичний альянс» Василь Гацько та президент ВМГО «Дебатна Академія» Олександра Матвійчук

Василь Гацько, Олександра Матвійчук



(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)


Кирило Булкін: Сьогодні наша програма дещо вирізняється з-поміж звичних політичних дискусій, які щовечора ведемо у цій студії з політиками чи експертами. Сьогодні ми спробуємо знайти свіжий погляд на нинішнє українське політичне протистояння, окреслити шляхи виходу з перманентної кризи, як їх бачать молоді лідери, ті, хто невдовзі формуватиме майбутнє України?

Отже, шановні гості, те, що Україна потребує оновлення політичних еліт, приходу нових, незаплямованих і патріотичних людей, звучить як аксіома.

Але хочу почати з запитання про те, яким чином може здійснитися це оновлення? Чи має постати якась нова політична сила, чи, можливо, молодь має прийти до керівництва у тих партіях, які є зараз найбільш рейтинговими?

Василь Гацько: Ми вже пару років міркуємо над цим питанням. І насправді знайшли відповідь.

От ми зараз говорили і знову ж таки було висловлено, що якби зараз було висловлено, що нам потрібна нова еліта, нове покоління і так далі. Але, знаєте, не в новому поколінні справа.

Ну, давайте подивимося на нове покоління. Що це означає? Нові обличчя? Можемо подивитися на нові обличчя. Давайте поглянемо у ВР. Ми можемо назвати «хомутинників», «мірошниченків», там Павленка, який звідти нещодавно пішов і повертається то туди, то сюди. Чи привносять вони нову якість в Українську політику? Ну, насправді не привносять.

Тому питання насправді не в обличчях, питання не в віці, тому що юний вік, як показує досвід, теж насправді не впливає на якісні зміни в українському суспільстві.

Я сказав би, що основним, ключовим моментом в даному випадку є нове сприйняття відповідальності, відповідальності за себе і перед собою, за колектив і перед колективом, за українське суспільство і перед українським суспільством.

Власне кажучи, мені здається, що в даному випадку і задача в тому числі й громадського сектору на сьогоднішній день – це формувати і виховувати ось цю відповідальність безпосередньо у самих молодих громадян України.

Олександра Матвійчук: Є таке суперечливе доволі твердження, що народ має ту владу, якої він вартий. І я дійсно згодна зі своїм колегою, це питання відповідальності насамперед перед собою, тому що всім відомо, що якщо хочеш бачити в суспільстві зміни, треба стати самим тією зміною, яку ти хочеш бачити в суспільстві.

І наша Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Дебатна академія» теж працює в цьому напрямі. Зокрема, обрала такий шлях, як популяризація інтелектуально-риторичної гри «Дебати».

Насправді я не буду говорити довго, для чого ми граємо в дебати, і чому ми пропагуємо дебати, які поширені в більшості демократичних країн. Безперечним є те, що цей метод як реалізація універсального принципу «правильна думка-правильне слово-правильна дія», на нашу думку, дозволить виховати нове покоління молодих людей з критичним розумом і широким світоглядом, яке здійснить свій активний вплив на формування незалежної і процвітаючої України.

Кирило Булкін: У продовження нашої розмови я хочу навести думку мого колеги, журналіста, до речі, молодого журналіста Остапа Кривдика, яку він висловив в одній з недавніх передач Радіо Свобода.


Остап Кривдик: Я, чесно кажучи, не надто вірю в молоде покоління українських політиків. З-поміж того, що я бачу, тих, кому від 25-ти до 30-ти, то це дуже цинічне покоління, це покоління навчилося набагато грамотніше брехати за попереднє.

Ну, насправді існує два імперативи, які, як на мене, наступна еліта мусить витримати, щоби втриматися. З одного боку, перестати бути гуманітарним секонд хендом, а з другого боку, не прикривати гуманітарними питаннями економічні.

Кирило Булкін: Що ви скажете у відповідь на таку думку?

Василь Гацько: Частково, звичайно, можна погодитися з його тезами. Я теж говорив, що питання не в віці далеко, а питання в якості.

Ну, я не був би вже таким скептичним, як був Остап, щодо української молоді. Я думаю, що все ж таки надії ми маємо, і ми їх обов’язково будемо реалізовувати.

Я ще хотів би підняти питання… Ми от щойно говорили про відповідальність, і Олександра згадала і наголосила на відповідальності перед собою, то я думаю, бо я спостерігав безпосередньо за людьми, я взагалі люблю спостерігати за людьми, робити певні висновки, то відповідальність має бути громадянською.

Бо, умовно кажучи, я можу відповідально чистити зуби вранці і ввечері, а між тим жувати ще й якийсь «Орбіт», а потім, вийшовши на вулицю, просто плюнути його людям під ноги. Тут якби, з одного боку, я відповідальний по відношенню до себе, але безвідповідальний по відношенню до суспільства.

Тому в даному випадку варто зупинятися, звичайно, на громадянській відповідальності. Я думаю, що це є основа і один із ключових моментів якби успіху всієї цієї держави.

А ця відповідальність громадянська, вона цілковита і повністю залежить від талановитості громадян. Я говорив декілька разів і ще раз хочу наголосити, що Україні потрібні талановиті громадяни. Але не в плані талановиті, що там вміє хтось співати і так далі, а саме талановитість громадянства як такого.

Повертаючись до молоді, ми щойно говорили, що молодь може і стати, в тому числі, передумовою розвитку для держави і, в тому числі, може залишитися непомітною в її історії.

Так от, потрібна всього-на-всього якась невеличка кількість людей, населення, які мають бути талановитими громадянами. Вони тоді можуть рухати всім. Відповідно на таку молодь і потрібно робити ставку, від того треба відштовхуватися. Не обов’язково згортатися і очікувати, що вся молодь без виключення буде робити те, що необхідно державі.

Кирило Булкін: Пані Матвійчук, наскільки сьогодні є багато молодих людей, яких можна назвати талановитими громадянами, власне, свідомими членами не лише якоїсь вузької спільноти, а своєї країни?

Олександра Матвійчук: Тут треба подивитися на питання: що значить «свідомими громадянами»? Бо я, зокрема, належу до більшої частини молоді, яка в черговій цій політичній кризі не особливо розбирається.

Але це не означає, що ми байдужі до майбутнього нашої країни, або ми займаємо якусь байдужу позицію. Просто ми сповідуємо і намагаємося вирішити першочергові питання, такі питання, які зараз чомусь не стоять на порядку денному, які забилися цими політичними бутафоріями, наприклад, якісна освіта, алкоголізм молодіжний, працевлаштування молоді тощо. Ці питання нас цікавлять, ці питання ми будемо вирішувати.

А от питання, чи є життя на Марсі, і з ким пив каву дідусь Віктора Ющенка, то ці питання наразі вирішують політики.

Якщо говорити про тезу, яка щойно звучала про оновлення політичних еліт, то я не звужувала б питання оновлення лише до питання політичних еліт, тому що зараз ситуація, яка відбувається, цей символічний бій мух у скляній банці, він є насправді глибоким виявом кризи, яка є у всьому суспільстві.

Тут мені згадуються дуже вагомі слова про те, що в той час, коли з’являються герої, то це є свідченням того, що в суспільстві панує глибока криза. І на героях не виїдеш, підпирати плечима суспільні інституції потрібні усі і мають усі…

Кирило Булкін: А як ви обираєте теми для дебатів? Це ж не перетворюється, я сподіваюся, на чергове якесь «КВК» чи «Що? Де? Коли?», оскільки важливо не просто дебатувати, а й про важливе говорити?

Олександра Матвійчук: Звичайно.

Тут є два аспекти. Перший аспект, що дебати від неформальної суперечки відрізняються тим, що там є суворі правила. Те, що відбувається у ВР, то не дебати.

І другий аспект – це те, що теми, які ми вибираємо, нам диктує саме наше життя. Тобто, це актуальні проблеми, на які ми хочемо подивитися з різних сторін, побачити те, в чому їх причини і запропонувати нові, можливо, не стандартні творчі креативні шляхи виходу з цих ситуацій.

Тому ми віримо, що наші учасники після того підуть в інші організації, наприклад, такі, як «Демократичний альянс» і будуть реалізовувати те, що вони придумали на практиці.

Кирило Булкін: Пане Гацько, я читав, що вага організація презентувала таку акцію, яка названа як «Протестна акція проти нездарності нинішніх політиків». І мені впало у вічі про те, що там дістанеться всім на горіхи.

А крім того, що всім на горіхи, чи ви пропонуєте в ході цієї акції якийсь конструктивний вихід і альтернативу?

Василь Гацько: По-перше, це не акція, а це кампанія. Вона передбачає 50 акцій, 50 вистав, які пройдуть на великих площах великих міст України.

Головна ціль і мета нашої кампанії – це викликати здорове обурення в українського суспільства на той подразник, який є, це фактично українська політика.

Я відмітив, що здорову реакцію, ми хочемо здорове обурення. А здорове обурення має під собою розуміння, що обурення, яке має за наслідком фактично бажання здійснювати певні зміни. В тому числі ми матимемо можливість, і у нас буде й друга частинка цих акцій.

Окрім самих театралізованих вистав, ми будемо розробляти пропозицію і українській владі та й політикам місцевого, регіонального рівня, яким ми будемо фактично пропонувати вирішувати певні гострі соціальні проблеми певним чином.

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
XS
SM
MD
LG