Радіо Свобода: Як би Ви прокоментували нинішню політичну ситуацію в Україні з огляду на останні події в її парламенті?
Аманда Акчакоджа: Нині в Україні ми бачимо багато політичних проблем. Держава перебуває у затяжній політичній кризі. Джерело цієї проблеми – міжусобиці між урядом та Президентом. Голова уряду Юлія Тимошенко ніяк не знайде спільну мову з Президентом Ющенком, а це блокує все, включно з українським парламентом.
Р. С.: Чи могли б Ви навести приклад іншої країни Європи, де була подібна політична ситуація? Як долали кризу там?
А. А.: Відповідник ситуації в Україні важко знайти у інших країнах Європи. Я не знаходжу жодних паралелей, бо український випадок дуже дивний. Якщо дивитися глибше, то проблема криється в Конституції України, яку треба терміново змінити. Адже влада в Україні поділена між урядом та Президентом. Проте Конституція не має чіткого визначення, хто за що відповідає і хто, зрештою, має більше влади. Тому й виникають постійні проблеми.
Р. С.: Чому б не надіслати до України неупереджених західних радників, що допомогли б українським політикам вивести державу з кризи?
А. А.: Ніхто, крім самих українців, не зможе знайти рішення. Після Помаранчевої революції Конституція зазнала змін. Проте вони не мали позитивних наслідків. Тому всі політичні сили повинні зосередитися на конституційній реформі й досягти консенсусу. Це у першу чергу стосується парламенту. Та, на мій погляд, ситуація нині дуже критична і, гадаю, не слід чекати особливих змін до президентських виборів у 2009 року.
Р. С.: Заяви російського керівництва стосовно України постійно залишаються в одному діапазоні – від повчань до відвертих погроз. Як бачиться Вам розвиток відносин між цими двома країнами?
А. А.: У сенсі економіки Росія є дуже важливим партнером України. Проте абсолютно неприйнятними є постійні втручання офіційної Москви у внутрішню політику України. Адже Україна стала незалежною ще у 1991 році. Протягом усього періоду суверенності Україна перебуває у стані постійного шантажу з боку Росії, а це неприйнятно.
Р. С.: Як мала б Україна реагувати на таку політику з боку своєї східної сусідки?
А. А.: Політичний шантаж із боку Росії не може змінитися раптово, сьогодні чи завтра. Припинити це явище можливо поступово, і на це потрібні роки. У першу чергу український уряд повинен об’єднати всіх і одноголосно сказати Росії: так, ви є нашим важливим діловим партнером. Ми маємо багато історичних зв’язків. Але у будь-якому разі ми самі вирішуватимемо наші економічні та політичні питання. Втручання інших країн у внутрішні справи України категорично не прийнятне. Проте ми бачимо сліди російської політики не лише в Україні. Є ще й Грузія, Молдова, інші сусіди, що теж відчувають постійну присутність Росії.
Р. С.: Євросоюз шукає шляхи зближення з Україною, проте ретельно уникає обіцянок про її вступ до ЄС. Враження таке, що і тут не обійшлося без «російського сліду»?
А. А.: Євросоюз не може не зважати на думку Росії, коли ухвалюються рішення щодо України: чи то йдеться про приєднання до НАТО, чи про вступ до ЄС. Проте мушу зазначити, що поширена пресою думка про поділ України на проєвропейську та проросійську дуже перебільшена. Це було очевидно під час останніх виборів: за проєвропейську партію Юлії Тимошенко голосував і захід, і схід, і центр України.
Аманда Акчакоджа: Нині в Україні ми бачимо багато політичних проблем. Держава перебуває у затяжній політичній кризі. Джерело цієї проблеми – міжусобиці між урядом та Президентом. Голова уряду Юлія Тимошенко ніяк не знайде спільну мову з Президентом Ющенком, а це блокує все, включно з українським парламентом.
Р. С.: Чи могли б Ви навести приклад іншої країни Європи, де була подібна політична ситуація? Як долали кризу там?
А. А.: Відповідник ситуації в Україні важко знайти у інших країнах Європи. Я не знаходжу жодних паралелей, бо український випадок дуже дивний. Якщо дивитися глибше, то проблема криється в Конституції України, яку треба терміново змінити. Адже влада в Україні поділена між урядом та Президентом. Проте Конституція не має чіткого визначення, хто за що відповідає і хто, зрештою, має більше влади. Тому й виникають постійні проблеми.
Р. С.: Чому б не надіслати до України неупереджених західних радників, що допомогли б українським політикам вивести державу з кризи?
А. А.: Ніхто, крім самих українців, не зможе знайти рішення. Після Помаранчевої революції Конституція зазнала змін. Проте вони не мали позитивних наслідків. Тому всі політичні сили повинні зосередитися на конституційній реформі й досягти консенсусу. Це у першу чергу стосується парламенту. Та, на мій погляд, ситуація нині дуже критична і, гадаю, не слід чекати особливих змін до президентських виборів у 2009 року.
Р. С.: Заяви російського керівництва стосовно України постійно залишаються в одному діапазоні – від повчань до відвертих погроз. Як бачиться Вам розвиток відносин між цими двома країнами?
А. А.: У сенсі економіки Росія є дуже важливим партнером України. Проте абсолютно неприйнятними є постійні втручання офіційної Москви у внутрішню політику України. Адже Україна стала незалежною ще у 1991 році. Протягом усього періоду суверенності Україна перебуває у стані постійного шантажу з боку Росії, а це неприйнятно.
Р. С.: Як мала б Україна реагувати на таку політику з боку своєї східної сусідки?
А. А.: Політичний шантаж із боку Росії не може змінитися раптово, сьогодні чи завтра. Припинити це явище можливо поступово, і на це потрібні роки. У першу чергу український уряд повинен об’єднати всіх і одноголосно сказати Росії: так, ви є нашим важливим діловим партнером. Ми маємо багато історичних зв’язків. Але у будь-якому разі ми самі вирішуватимемо наші економічні та політичні питання. Втручання інших країн у внутрішні справи України категорично не прийнятне. Проте ми бачимо сліди російської політики не лише в Україні. Є ще й Грузія, Молдова, інші сусіди, що теж відчувають постійну присутність Росії.
Р. С.: Євросоюз шукає шляхи зближення з Україною, проте ретельно уникає обіцянок про її вступ до ЄС. Враження таке, що і тут не обійшлося без «російського сліду»?
А. А.: Євросоюз не може не зважати на думку Росії, коли ухвалюються рішення щодо України: чи то йдеться про приєднання до НАТО, чи про вступ до ЄС. Проте мушу зазначити, що поширена пресою думка про поділ України на проєвропейську та проросійську дуже перебільшена. Це було очевидно під час останніх виборів: за проєвропейську партію Юлії Тимошенко голосував і захід, і схід, і центр України.
