— У чому полягає відмінність нового закону від попереднього стосовно того, що за нелегальне перебування в Італії передбачена кримінальна відповідальність до кількох років ув’язнення?
— Кримінальна відповідальність за нелегальне перебування в країні була завжди, не сьогодні її запровадили. Нещодавно ухвалені положення закону стали просто суворішими. І раніше були судові процеси в окремих випадках, коли людей затримували, відкривали судову справу… В інших випадках до суду діло не доходило, якщо не було обтяжувальних обставин (здійснення правопорушення). Тоді затриманій особі давали лист на депортацію, а потім уже та людина йшла, куди йшла.
— Серед громадян України, які працюють в Італії, 90 відсотків – жінки, котрі працюють переважно в приватному секторі, — як домашні робітниці чи доглядають хворих. Яким чином може змінитися їхня ситуація?
— Власне, завжди італійські господарі знали: брати у хату на роботу іноземця-нелегала тягне за собою кримінальну відповідальність. Тепер з нововведеннями уряду Сильвіо Берлусконі ці вимоги стали суворішими. І тому вже багато італійських сімей замислюються, чи варто брати працівницю без відповідних документів, бо збільшився штраф для працедавця і йому також загрожує ув’язнення.
— В одному з пунктів мовиться, що у власників, які здають квартиру нелегалам, конфіскуватимуть нерухомість. У зв’язку з цим українцям тепер важче наймати помешкання?
— Ситуація непроста. По-перше, стосовно господарів помешкання: не доведи Господи, прийде поліція, а такі облави роблять, і власник квартири, котрий здає житло нелегалам, має неприємності. Та ще більші неприємності очікують на іммігрантів, які перебувають законно на території Італії і тримають у себе квартирантів. Скажімо, я винаймаю квартиру, то відтепер навряд чи я захочу тримати на квартирі нелегала. Я можу втратити дозвіл на проживання і отримати лист на виїзд із Італії. Звичайно, для вихідців з України в цьому плані погіршаться обставини.
— Як виявляється така стурбованість людей? Можливо, хтось планує прискорити повернення на батьківщину чи, навпаки, шукати щастя на інших теренах Європи?
— Таких, що переїздять в інші європейські країни, майже немає. Назагал в Італії не так погано і не так дуже добре в сусідніх державах, щоб туди їхати. Тих, які хотіли б повернутися на батьківщину, досить багато. Але є молоді сім’ї, які пару років тому повернулися в Україну. Особливо це було після Помаранчевої революції: люди були на такому ідейному піднесенні! Вони побули вдома рік, проїли гроші і повернулися назад до Італії.
— За вашими спостереженнями, як змінюється українська спільнота в Італії, зокрема, у світлі останньої урядової кампанії проти незаконних мігрантів?
— Порівняно з тим, якою була наша громада 10 років тому, нині все змінилося. Громада фактично поділилася на людей, які осіли, починають жити в Італії, і тих, які перебувають тут із постійною мрією про повернення додому. Час проходить, а вони не повертаються. Ось ці люди у перспективі втрачені для України, втрачені для своїх родин, втрачені для себе. Ще один момент, який нас дуже турбує: тут ростуть наші діти – вони втрачають українство. Вони мусять знати рідну мову, а багато родин не приділяють цьому уваги. Я вважаю, це дуже неправильна позиція.
(Рим – Прага – Київ)
— Кримінальна відповідальність за нелегальне перебування в країні була завжди, не сьогодні її запровадили. Нещодавно ухвалені положення закону стали просто суворішими. І раніше були судові процеси в окремих випадках, коли людей затримували, відкривали судову справу… В інших випадках до суду діло не доходило, якщо не було обтяжувальних обставин (здійснення правопорушення). Тоді затриманій особі давали лист на депортацію, а потім уже та людина йшла, куди йшла.
— Серед громадян України, які працюють в Італії, 90 відсотків – жінки, котрі працюють переважно в приватному секторі, — як домашні робітниці чи доглядають хворих. Яким чином може змінитися їхня ситуація?
— Власне, завжди італійські господарі знали: брати у хату на роботу іноземця-нелегала тягне за собою кримінальну відповідальність. Тепер з нововведеннями уряду Сильвіо Берлусконі ці вимоги стали суворішими. І тому вже багато італійських сімей замислюються, чи варто брати працівницю без відповідних документів, бо збільшився штраф для працедавця і йому також загрожує ув’язнення.
— В одному з пунктів мовиться, що у власників, які здають квартиру нелегалам, конфіскуватимуть нерухомість. У зв’язку з цим українцям тепер важче наймати помешкання?
— Ситуація непроста. По-перше, стосовно господарів помешкання: не доведи Господи, прийде поліція, а такі облави роблять, і власник квартири, котрий здає житло нелегалам, має неприємності. Та ще більші неприємності очікують на іммігрантів, які перебувають законно на території Італії і тримають у себе квартирантів. Скажімо, я винаймаю квартиру, то відтепер навряд чи я захочу тримати на квартирі нелегала. Я можу втратити дозвіл на проживання і отримати лист на виїзд із Італії. Звичайно, для вихідців з України в цьому плані погіршаться обставини.
— Як виявляється така стурбованість людей? Можливо, хтось планує прискорити повернення на батьківщину чи, навпаки, шукати щастя на інших теренах Європи?
— Таких, що переїздять в інші європейські країни, майже немає. Назагал в Італії не так погано і не так дуже добре в сусідніх державах, щоб туди їхати. Тих, які хотіли б повернутися на батьківщину, досить багато. Але є молоді сім’ї, які пару років тому повернулися в Україну. Особливо це було після Помаранчевої революції: люди були на такому ідейному піднесенні! Вони побули вдома рік, проїли гроші і повернулися назад до Італії.
— За вашими спостереженнями, як змінюється українська спільнота в Італії, зокрема, у світлі останньої урядової кампанії проти незаконних мігрантів?
— Порівняно з тим, якою була наша громада 10 років тому, нині все змінилося. Громада фактично поділилася на людей, які осіли, починають жити в Італії, і тих, які перебувають тут із постійною мрією про повернення додому. Час проходить, а вони не повертаються. Ось ці люди у перспективі втрачені для України, втрачені для своїх родин, втрачені для себе. Ще один момент, який нас дуже турбує: тут ростуть наші діти – вони втрачають українство. Вони мусять знати рідну мову, а багато родин не приділяють цьому уваги. Я вважаю, це дуже неправильна позиція.
(Рим – Прага – Київ)
