К. В.: Ми маємо дві країни, Грузію і Україну, які висловили бажання наблизитися до Трансатлантичної спільноти, до НАТО. Ми підтримуємо це бажання. Тож з нашого боку відповідь має бути ствердною. Ми маємо сказати «так, ми вітаємо бажання Грузії та України». Це те, що стосується напрямку руху. НАТО має формат інтенсифікованого діалогу щодо цих питань, і обидві країни беруть в ньому участь. НАТО має також План дій щодо членства. Це програма допомоги країнам на цьому шляху. Іншого формату немає. Тож питання полягає у тому, чи в Бухаресті ми зможемо ухвалити консенсусом запрошення до Плану дій. Якщо це не станеться в Бухаресті, напрямок залишиться незмінним. Вони висловили бажання до зближення, а ми хочемо їм допомогти.
Р.С.: Росія уявляє собі розширення НАТО як змагання. Яка ж є позиція альянсу і Сполучених Штатів щодо цього?
К.В.: Так, є деякі люди, які дивляться на це як на гру з нульовою сумою. Чи це сприятиме російським інтересам, чи натівським. Ми розглядаємо це питання у контексті людського розвитку. Що ми можемо зробити для того, щоб зміцнити демократію, ринкову економіку, верховенство права, права людини, безпеку. Йдеться і про інтеграцію до міжнародних організацій, глобальну економіку. Тож те, що ми робимо як країна, Сполучені Штати, що робить НАТО і Європейський Союз, і що ці країни роблять самі для себе – вони шукають шляхів для того, щоб реформувати свою систему управління і збудувати міцніше, здоровіше та краще суспільство і країну. Ми віримо, що таким чином ми досягаємо кращого для всього регіону. І це також в російських інтересах. І Росія побачить, що такі країни є для неї кращими сусідами. Тому ми не розглядаємо цей процес як змагання з Росією.
Р.С.: Але у деяких питаннях Росія намагається діяти з позиції сили.
К.В.: Навіть у таких питаннях як енергетика, де Росія грає ключову роль, ми намагаємося поставити ці стосунки на здорову економічну основу. Росія використовує свій енергетичний сектор, який є під централізованим контролем, як політичний, так і економічний важіль впливу. Це не може не викликати занепокоєння. Але нашою метою не є витіснити Росію якимось чином, Росія залишиться енергопостачальником до цих країн. Те, що ми намагаємося зробити, – це запровадити здоровіші ринкові механізми. Це мали б бути здоровіші економічні стосунки для всіх.
Р.С.: Протягом останніх кількох років Росія почала діяти більш жорстко у багатьох питаннях. Чи НАТО має змінити свою поведінку з огляду на це?
К.В.: Маєте рацію, Росія дійсно почала діяти жорсткіше. У цьому можна переконатися, подивившись на те, як Росія ставиться до питань розміщення протиракетних систем, як вона припинила втілення Договору про звичайні озброєння, чи те ж питання газу. Натомість НАТО своєї позиції не змінює. Якщо подивитися на середину 90-х, тоді НАТО говорило про демократичну трансформацію Центральної та Східної Європи. Процес розширення допоміг їм і зміцнити власні інститути, і стати членами ширшої спільноти. Завдяки цьому зараз понад мільярд людей живе у суспільстві, яке є вільне, економічно процвітаюче і безпечне. Це допомогло цим суспільствам, НАТО і Європейському Союзу. Той самий підхід ми демонструємо стосовно країн-кандидатів Албанії, Хорватії та Македонії, і до країн, які хочуть стати кандидатами — Грузії та України. Тож наш підхід залишається незмінним.