Вірчі грамоти, які вважаються початком роботи посла, він передав Президентові України в середині жовтня минулого року. На цій посаді пан Пінту Тейшейра змінив британця Ієна Боуґа. Новоприбулий посол уже прославився набагато вільнішою манерою говорити про проблеми України, ніж його попередник. Кажуть, що в цьому відіграє певну роль військове минуле пана Посла. Португалець за громадянством, пан Пінту Тейшейра перед приїздом в Україну працював у Македонії та у Мозамбіку. Радіо Свобода взяло ексклюзивне інтерв’ю у пана Посла.
– Із Вашого дозволу, я почну з анекдоту: «– Коли Україна увійде в ЄС? – Після Туреччини. – А коли Туреччина увійде в ЄС? – Мабуть, що ніколи». Отже, моє питання: це смішно, ймовірно, чи це не анекдот узагалі?
– Я б хотів, щоб це була неправда. Я не можу ні прогнозувати, ні сміятися з цього анекдоту, бо мені здається, що [в ньому не закладене] позитивне послання Україні. Але з іншого боку, думаю, анекдот дає змогу українцям замислитися. Вони повинні бути справді мобілізованими, якщо хочуть у майбутньому стати частиною сім’ї Європейського Союзу, також вони повинні бути впевненими, що мають політичне керівництво країни та лідерів, які зможуть це втілити в життя.
– Що, на Вашу думку, може зробити об’єднана Європа, щоб зберегти мотивацію українців, які крок за кроком втрачають свій ентузіазм?
– Думаю, в мене є зустрічне питання: ця втрата ентузіазму, пов’язана з тим, що Європа не виконала [обіцянок], чи з тим, що Україна не зробила того, що очікувала Європа? Якщо ми говоримо про те, що зробила Європа, то вона поступово рухалася вперед у наближенні України до Європейського Союзу. Ми зараз маємо Договір про асоціацію, який у разі підписання і впровадження буде означати, що Україна буде інтегрована у внутрішній ринок ЄС і відповідно в нашу економіку. А в політичному вимірі Україна буде асоційована з ЄС. Існує також низка наступних ініціатив, які були поширені на Україну, - наприклад, перспектива лібералізації візового режиму. І це дуже конкретні кроки, зроблені назустріч Україні. Ми визнали Україну, як європейську країну, але впродовж 18 років незалежності Україна не досить чітко визначала (формулювала) своїм завданням інтеграцію в ЄС; це було зроблено відносно нещодавно. А також Україна не почала впровадження глибинних реформ, необхідних, щоб бути надійним потенційним кандидатом на члена Європейського Союзу.
– Ви почали говорити про реформи. На Вашу думку, що б мало бути реформованим у першу чергу?
– Я думаю, що основні реформи вже обговорювалися в Договорі між Україною та ЄС, коли чотири роки тому домовилися про План дій, і в ньому ви знайдете цілий спектр реформ в усіх секторах: від політичної реформи, судової до галузевих реформ. Але, звичайно, через чотири роки по тому розчаровує рівень впровадження цих реформ. І якщо б ми визначали пріоритети, те, що потрібно в Україні перш за все, це політична система, яка заснована на політичних партіях із чіткою ідеологією. І щоб ці партії, а не особистості, були основою політичної системи. Бо особистості приходять і йдуть, як у всіх демократіях, але система партій повинна бути створена на ідеологічній основі, як це існує всюди в ЄС. Цей важливий демократичний крок в Україні так і не відбувся. І тому тут досі існує політична система, основана на кількох особистостях, які по черзі міняються владою, без належної уваги до суті проблем. І крім політичної системи партій я б ще згадав Конституцію, яка є «правилами гри» в будь-якому демократичному суспільстві. Це було одним із найважливіших питань, прописаних у Плані дій, і воно піднімається при кожній нагоді, коли є політичний діалог між ЄС та Україною на рівні вищих чиновників, аж до рівня саміту між країнами. Я б сказав, що [відсутність реформ пов’язана] не з незнанням питань, які треба вирішити, а з небажанням звертати увагу на найважливіші моменти.
– Чи правдиві чутки про те, що політична та економічна частини майбутнього договору будуть розділені?
– Це неправда, принаймні з боку Європейського Союзу. Ми від самого початку запропонували обговорювати те, що називалося «Новою поглибленою угодою», в пакеті. Угода мала включати: 1) політичні питання, 2) економічні питання та секторальну співпрацю, 3) питання юстиції, безпеки та свобод та 4) Зону вільної торгівлі (ЗВТ). Проблема була в тому, що переговори щодо ЗВТ ми могли розпочати лише після вступу України в Світову організацію торгівлі. Отже, три інші розділи почали обговорюватися раніше, і вже зараз вони майже закриті [тобто про все домовлено], але переговори про ЗВТ почалися лише в лютому минулого року.
– Коли можна очікувати закінчення переговорів про ЗВТ?
– Мета української влади – закінчити їх до кінця цього року, і це темп, у якому працює Європейський союз. Переговорні раунди вже всі заплановані, попередній раунд про Зону вільної торгівлі відбувся два тижні тому в Києві.
– Якою ж буде нова угода?
– Спочатку використовували назву «Нова поглиблена угода», але на вересневому саміті минулого року домовилися, що вона буде називатися «Угода про асоціацію».
– Для читачів і слухачів трохи складно розібратися в цих назвах. Ви не могли б пояснити, чим ця угода відрізнятиметься від тієї, що діє зараз?
– На даний момент Угоди про асоціацію поки що не існує. Зараз існує Договір про партнерство та співпрацю. Це такий договір, які ми укладаємо з третіми країнами, наприклад, із Росією. І це договір, який не зобов’язує Україну та ЄС тією мірою, якою зобов’яже Угода про асоціацію. За нею Україна буде інтегрована в економічний простір ЄС, затвердить більшість законодавства ЄС. А щодо політичного виміру Україна не буде членом ЄС, але буде асоційована в політичний вимір роботи ЄС, беручи участь у різного роду місіях ЄС, навіть на міжнародному рівні.
– Якщо порівняти стосунки ЄС та України зі стосунками пари, як би Ви означили нинішню та наступну стадію стосунків?
– Я думаю, що нинішня стадія – це, звичайно, вже більше, ніж флірт. Це дуже глибока симпатія між двома сторонами. Я б сказав, що на наступному етапі кожна сторона повинна буде продемонструвати всі атестати та рекомендації, а також передбачувану в довготерміновій перспективі поведінку, яка достойна похвали і довіри. Це стосується і нареченої, і нареченого. В Україні багато красивих жінок, отже, можемо сказати, що Україна – це наречена, але нареченому, звичайно, ще потрібні підтвердження, що наречена стане надійною та прекрасною дружиною.
– Дякуємо за таке кумедне та цікаве пояснення. Щодо економічної кризи, чи вплине вона на стосунки між Україною та ЄС?
– Ні, економічна криза ніяк не вплине ні на стосунки, ні на зобов’язання, які Європейський Союз взяв на себе. Ці зобов’язання зроблені, виходячи з наявних засобів: ЄС ніколи не бере на себе зобов’язань, які не забезпечені відповідними ресурсами, саме тому ми переглядаємо наші зобов’язання час від часу. Ми сподіваємося і хочемо, щоб нинішня світова економічна криза, яка торкнулася і Європейського Союзу і яка особливо сильно торкається України, закінчилася. Але одна з причин, чому Україна так болісно переживає кризу, в тому, що з часів незалежності за ці 18 років вона так мало або й зовсім не здійснила реформ у своїх установах і економіці. Тому Україна така вразлива до змін, які відбуваються. Ми не можемо перебачити, яким буде кінець кризи, але ми сподіємося, що справи скоро повернуться в норму. Сподіваюся, що Україна зробить із цієї кризи висновок про необхідність реформ.
– Продовжуючи тему грошей. Прохання українського уряду про кредит у 5 мільярдів доларів – в офіційній заяві, яка пролунала кілька днів тому, говорилося, що ЄС не отримував такого прохання. Ви маєте якусь інформацію про це?
– На днях ми зустрічалися з Прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко. Це факт, що подібне прохання з’явилося на початку листопада. Воно було адресоване тогочасному президентові Європейської Ради (тоді в ЄС головувала Франція). Таке прохання було надіслане, але ми в Європейській Комісії поки не в курсі, якою буде процедура розгляду цього питання.
– Отже, є прохання, чи збираєтеся ви його розглядати? Відповідати?
– Ми повинні спочатку скоординувати відповідь між інституціями ЄС. Але, як я сказав, це прохання надійшло не до Європейської Комісії, а я не відповідаю за інші інституції ЄС.
– Маю до Вас кілька запитань щодо енергетики. Перше – щодо майбутньої конференції 23 березня, яка має зібрати потенційних інвесторів газотранспортної системи України. Чи можемо ми сподіватися, що на ній буде зібрана необхідна кількість грошей?
– Транзит та постачання газу є і мають бути економічною діяльністю, яка є фінансово доцільною. Існує ринок, який хоче газу, є постачальник, який має газ, і є країна-транзитер, яка може отримати прибуток від надання цієї послуги. Це існує в багатьох частинах світу, і не тільки з газом. Що ми бачимо в Україні – це ситуація, яка досі не зовсім зрозуміла, ми не знаємо комерційну основу транзиту та постачання. Також українська інфраструктура — стара, ще з часів Радянського Союзу, і потребує поліпшення. Вона не ефективна з погляду енергозбереження. Відомо, що не тільки в Україні, але і більшості пострадянських країн енергозбереження – головний пріоритет. Говорячи про цю інфраструктуру, то якби ведення газотранзитного бізнесу було прозорим та зрозумілим, якщо б управління у компаніях, які займаються цим бізнесом, було ефективним, тоді компанії зі власних же ресурсів мали б кошти для інвестицій. Ми знаємо, що була газова криза на початку цього року, але ЄС узяв на себе зобов’язання допомогти організувати та провести цю конференцію ще до неї. І те, що ми зараз продовжуємо організовувати цю конференцію, повинно сприйматися як знак упевненості в Україні як країні-транзитері. Але, врешті-решт, фонди, які можуть бути мобілізовані, це гроші, які мають бути підзвітними тим, хто отримує допомогу – урядові та компаніям, які безпосередньо отримають гроші. Отже, існує можливість зібрати ці фонди, в конференції будуть брати участь міжнародні фінансові інституції, наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк та інші, але Україна повинна буде гарантувати, що в майбутньому транзит газу буде прозорою операцією, що залучені компанія чи компанії будуть дотримуватися законодавства ЄС у цьому питанні і що ми матимемо прозорі бухгалтерію та розрахунки.
– Віталій Мартинюк із Українського центру незалежних політичних досліджень у своїй останній статті написав про три можливі сценарії дій ЄС стосовно забезпечення поставок газу з Росії через Україну: 1) зволікання з вирішенням питання; 2) створення міжнародного консорціуму для управління українською газотранспортною системою (ГТС) та 3) інтеграція України до енергетичної системи ЄС. Який із них Вам здається найвірогіднішим?
– Бездіяльність – це не сценарій. Щодо другого сценарію, то ці компанії разом із українським урядом мають захотіти й запропонувати створення міжнародного консорціуму для управління українською ГТС. Як ви знаєте, в Європейському Союзі транспортуванням та постачанням газу займаються приватні компанії. Навіть якщо вони мають державну частку, ними керують в автономному режимі, уряди не можуть їм наказати: «Йдіть в Україну і співпрацюйте»… Ініціатива має виходити від цих компаній. Вони мають оцінити ризики і вирішувати, куди вони хочуть інвестувати, і вже від української влади залежить, чи захочуть вони брати участь у цій справі. Щодо третього сценарію про інтеграцію в Європейське енергетичне співтовариство, то переговори щодо вступу України вже ведуться. І тому відповідність стандартам та практикам ЄС українських енергетичних секторів може стати великим кроком уперед. Якщо підсумувати, то другий сценарій залежить від інтересу європейських компаній та українського уряду, а третій залежить від волі українського уряду приймати те, що передбачено в Європейському енергетичному співтоваристві.
– На якому етапі переговори про інтеграцію України в ЄЕС?
– Переговори почалися минулого року. Але нам важко сказати, як довго процес переговорів триватиме. Треба розрізняти між політичними намірами та практичними результатами. І, до речі, це не єдина сфера, в якій Україна веде переговори з ЄС. Наприклад, зараз ведуться переговори про інтеграцію України в повітряний простір – вільний рух літаків, але понад рік не було жодної переговорної сесії. Бажання було, відбулася перша зустріч, а потім – ми маємо різні бачення досягнення мети. Я не кажу, що з Європейським енергетичним співтовариством буде та ж сама ситуація, але ми не можемо визначити, скільки це триватиме, оскільки ініціатива в руках України і це залежить він неї (України).
– Як пересічний українець із вулиці виграє від того, що Україна увійде в Європейське енергетичне співтовариство?
– Я думаю, вони виграють у тому, що житимуть у прозорому, передбачливому середовищі, де є правила, а не в середовищі, де речі незрозумілі, де контрактів ніхто не бачив, де не відомо, як визначалися умови. Також вони виграють від того, що приєднаються до простору солідарності, де енергетика більш інтегрована, і де таким чином різні учасники можуть ділитися між собою… Навіть у ЄС ми бачимо, що деякі країни ще не достатньо інтегровані. Наприклад, Болгарія була надзвичайно залежною в енергетичних питаннях від Росії. Один із висновків та пріоритетів Союзу зараз – це взаємопов’язати різні типи енергії в межах ЄС, щоб бути впевненим, що якщо один елемент системи виявиться ненадійним, то члени товариства зможуть вдатися до інших альтернатив.
– І на закінчення: те, що Ви очікували побачити, їдучи в Україну, і те, що Ви побачили, дуже відрізняється?
– Прочитавши певні звіти, я сподівався побачити в Україні більше реалізованих реформ. Я очікував, що Україна вже пройшла більш суттєвий процес трансформації. Я чекав набагато більшого, знаючи, що вона відділилася від Радянського Союзу 18 років тому, і враховуючи досвід інших країн, які залишили комуністичний табір у кінці «холодної війни». Також вражає нерівність у доходах та рівні життя населення, у ЄС ви такого не побачите. Але крім цього, слід сказати, що тут дуже приємні люди; я знав українців ще до приїзду, бо в моїй рідній країні [Португалії] працює багато українців, вони дуже високо цінуються, і ці люди заслуговують на краще майбутнє. Якщо вони повинні емігрувати, то це тому, що, незважаючи на весь потенціал країни та їхніх особистісний потенціал, країна не має системи, яка б дала їм можливості цей потенціал реалізувати. І, я вважаю, це те, над чим ми повинні працювати і до чого повинні прагнути, а саме: забезпечити можливості, щоб народ України міг розвивати свій потенціал для себе особисто, в інтересах своєї країни та решти Європи.
(Київ – Прага)