– Радіо Свобода: Чи можна українцям покладати надії на ініціативу «Східного партнерства», адже частина цієї програми присвячена саме лібералізації віз чи створенню безвізового режиму у пересуваннях громадян країн Сходу Європи й Кавказу та Європейського Союзу?
– Елізабет Колет: Перехід до безвізового режиму – це, безсумнівно, одна з цілей ініціативи «Східного партнерства». У кінцевому результаті між Євросоюзом та шістьма країнами-партнерами справді не має бути ніяких візових обмежень.
– «Східне партнерство» мають започаткувати тільки через місяць. Як саме діятиме і скільки часу триватиме ця схема стосунків Євросоюзу зі східними сусідами, поки що не відомо. Тому, очевидно, говорити про дати, коли громадянин України зможе, нарешті, тільки взявши свій закордонний паспорт, відвідати якусь із країн Євросоюзу, наразі ще надто рано. Чи не так?
– Я б сказала, що європейці дуже вагаються визначати якісь конкретні дати встановлення безвізового режиму. На це є численні і дуже важливі причини. До того ж, Європа хоче, передусім, бачити впорядкування деяких речей на місцях перед тим, як перейти до встановлення безвізового режиму. Отже, вони це мають на думці, але не хочуть обмежувати себе часовими рамками.
– Україна нарікає на відсутність взаємовигоди у візових питаннях. Громадяни країн ЄС вже впродовж кількох років вільно подорожують територією України. Тим часом для самих українців отримання «шенґенської візи» – справжнє випробування: з одного боку дорого, з іншого – складно, бо створюються різного роду бюрократичні бар’єри.
– Для об’єднаної Європи теж дуже складно встановити візові стосунки з Україною за принципом взаємовигоди, бо для цього потрібна підтримка всіх 27 країн-членів. Процес встановлення візових вимог Євросоюзу до України набагато складніший, ніж в України до Євросоюзу. Адже для цього потрібне ухвалення угоди між усіма 27-ма країнами. Гадаю, що найреальнішою для Євросоюзу на сьогодні є робота з покращення схеми спрощення візового режиму між Україною та ЄС. Ця схема вже встановлена, і слід докласти зусиль, щоб вона діяла на практиці.
– А що саме стримує Європейський Союз від скасування віз для українських громадян? Адже вільний в’їзд на територію «шенґенської зони» мають багато країн: Ізраїль, Хорватія, Аргентина, Малайзія та інші?
– Якщо глянути на минулорічний аналіз FRONTEX – аґенції з управління та співробітництва на зовнішніх кордонах ЄС, то ми бачимо, що українсько-польський кордон є однією з, так би мовити, «гарячих точок» нелегальної міграції. Я гадаю, що через це країни-члени хочуть гарантій, що зміни у візовому режимі не матимуть негативного впливу на обсяги нелегальної міграції на території Європейського Союзу. Мова йде не обов’язково про українців, а про тих, що потрапляють до Європи через Україну. Європейська співдружність хоче бачити потужну прикордонну систему на місцях, а також ефективну систему з повернення нелегальних мігрантів. Угоди про реадмісію та практичні кроки з репатріації тих, що без дозволів та документів перебувають на території Євросоюзу, – це основні умови лідерів ЄС.
– Отже, схема «Східне партнерство», врешті-решт, мала б навести лад і в міграційних стосунках між Євросоюзом та країнами-учасницями?
– Гадаю, Євросоюз усвідомлює, що «Східне партнерство» є важливим кроком і може використовуватися як основа для обміну в інших політичних аспектах. У цьому й полягає новаторство «Східного партнерства». Це змішування всього розмаїття політичних напрямків, включно із торгівлею. Все це сприймається, як єдине ціле. Отже, кажучи про візову політику у рамках «Східного партнерства», європейські країни хочуть бачити прогрес на всіх фронтах, а не лише у питаннях міграції та прикордонного контролю.
(Брюссель – Прага – Київ)