– Стосовно Ґуантанамо, то закриття має відбуватися відповідально, зараз цим займається Міністерство юстиції – я говорив нещодавно з Генеральним прокурором, і вони багато працюють над тим, щоб визначити, що робити з ув’язненими, які залишилися, як це робити правовим шляхом, і якщо необхідно продовжити термін ув’язнення, то, знову ж таки, як це зробити. Робити це відповідально, на мою думку, буде важливим сигналом для світу про готовність Сполучених Штатів дотримуватися Женевської конвенції у ставленні до затриманих.
– Із наближенням 20 червня, дати виведення американських військ із іракських міст, чи є небезпека того, що зникає важливий елемент у стратегії безпеки ще до того, як влада Іраку й іракські військові будуть готові давати з цим раду?
– Насправді ми передаємо іракським силам безпеки міста і навіть цілі провінції вже протягом років. Є питання стосовно кількох ключових міст, де ми все ще присутні: це Багдад, Мосул і до певної міри Бакуба. Ми запевнюємося, щоб іракські сили були готові дбати про безпеку після того, як наші сили покинуть вулиці і це процес, який уже розпочався. Ми віримо, що іракські сили зможуть це зробити. Вони у набагато кращій формі і, без сумніву, набагато численніш, ніж були колись. Є понад 600 тисяч іракських солдатів, іракських поліцейських, які допомагають дбати про безпеку країни. Разом з тим можна прогнозувати регулярні напади, так само, як це було раніше, коли «Аль-Каїда» намагалася роздмухати насильство, так як це було взимку 2006-го і в 2007 році, коли загинуло багато людей. Хоча трагічні втрати тривають, дуже важливо визнати, що рівень насильства суттєво зменшився. Якщо в червні 2007 року в середньому було 160 нападів на день, то за останні півроку ця цифра зменшилася до 10-15 атак на день. І така тенденція є, незважаючи на деякі поодинокі «сенсаційні» напади, з насправді дуже трагічними, фатальними наслідками.
– Якщо афганська місія має на меті запевнитися, що ця країна більше ніколи буде не раєм для «Аль-Каїди» та інших войовничих ісламістських угруповань, то чи це означає, що афганський уряд має дотримуватися деяких беззаперечних норм ліберальної демократії і загальних прав людини?
– Ясно, що афганська влада має працювати ліпше для того, щоб здобути підтримку власного народу і сприйматися як легітимна влада, і як така, що служить цьому народу. Гадаю, що президент Карзай першим визнає прояви корупції, які стали нашумілими і які створили такі проблеми. Треба негайно зупинити грабіжницьку практику деяких представників ширшої афганської влади. Існують амбітні протикорупційні програми, зокрема, в міністерстві внутрішніх справ, які досить вражаючі. Але, очевидно, що цьому треба приділяти набагато більшу увагу, знову ж таки, щоб люди сприймали владу як таку, що служить їм і яка варта їхньої підтримки.
– Середньоазійські держави погоджуються, що найбільші проблеми в царині безпеки для регіону нині походять із Афганістану. З огляду на це, чому, на Вашу думку, деяким із цих країн так важко докладати більше зусиль на допомогу США і НАТО?
– Гадаю, що на користь середньоазійським державам, і зрештою всім країнам, включно з моєю власною державою, Росії і рештою великих потуг світу, буде визнання спільних загроз для середньоазійських держав. А це екстремізм, що походить з Афганістану, Пакистану, з півдня, індустрія нелегальних наркотиків, яка багатьох у Середній Азії перетворила на рабів, навіть в Ірані, індустрія, яка пробирається і до Росії. Для подолання цих спільних загроз потрібна співпраця і широке партнерство, а не продовження підходу «коли один виграв, інший програв» у новій «Великій грі» зі змагання за владу і ресурси середньоазійських держав. Фактом є те, що за останні чотири місяці я відвідав кожну із цих держав, їхніх лідерів, і те, що ми з ними домовилися, і навіть Росія нині підтримує перевезення вантажів тощо через їхні кордони. Є різні угоди з різними країнами – дуже важливий договір із Узбекистаном, зокрема, адже всі шляхи через Узбекистан ведуть до Афганістану. Ми бачимо, що партнерство до певної міри розвинулося, і це те, на чому, як ми сподіваємося, можна буде розбудувати відносини в майбутньому.
(Прага – Київ)