Обурення президента впало на розпушений ґрунт. Пару місяців до того російській міністр Сергій Шойгу заявив, що фальсифікаторів історії треба притягати до суду, для чого в карному кодексі має з’явитися відповідна стаття. До речі, саме таку позицію має і мер Москви Юрій Лужков.
Звичайно, ідеї Шойгу-Лужкова були піддані у Росії нищівній критиці. Авторитетні юристи попередили щодо небезпечності подібних експериментів із законом. Поняття історичної правди надто суб’єктивне, заявили вони. Надто часто герой однієї країни вважається злочинцем у іншій. Найяскравіший приклад – сербські генерали, що засуджені Гаазьким трибуналом.
Здавалося, що ідея переслідування критиків історії померла, але виявилось, що тільки на короткий час.
Юрист Медведєв не почув колег юристів.
І за пару тижнів після свят президент підписав указ, про створення спеціальної комісії, щодо протидії подібним фальсифікаціям.
І усе було б добре, і можна було б навіть поаплодувати Медведєву, якби не один додаток у назві.
Я навіть спеціально повторю назву, але поділивши її на дві частини. Ось перша: «Наказ про створення комісії щодо протидії спробам фальсифікації історії…»
Цю частину назви можна прийняти обома руками.
Дійсно, що може бути за краще протидіям фальсифікації, до якої влада СРСР, а потім і Росії удавалась останні 90 років.
Що може бути за краще пошукам правди.
Адже це нарешті повністю відкриті архіви. Це розсекречені протоколи. Це названі імена.
Це чесний аналіз дій товариша Сталіна у його кривавій справі репресій проти верхівки радянської армії напередодні війни, помилок військової підготовки і помилок ведення самої війни.
Мабуть будуть нарешті вислухані критики офіційної версії радянської історії, і не тільки радянської, а й російської, і їхня точка зору буде піддана аналізу.
Однак, щоб далі не вдаватись до таких фантазій, мабуть, необхідно дізнатись продовження назви комісії. А воно таке: «…щодо фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії».
Правди в один бік не буває
У це важко повірити, але виявляється існує не тільки «суверена демократія», але й ще якась особлива правда, однак на корить однієї, російської сторони.
Хто ж буде «об’єктом протидії». Про це прямо заявив російський політолог Сергій Марков, мабуть добре відомий українській аудиторії своєю прокремлівською позицією. Виявляється, головним об’єктом будуть ті країни, сусіди Росії, що «не поважають пам’ять Великої Вітчизняної війни».
От і уся відповідь! У це важно повірити, але утворюється комісія для суперечок із Україною та країнами Балтії.
Мабуть нема сенсу надалі коментувати цей законодавчий абсурд, але було б цікаво придивитись, як будуть втілюватись у життя рішення комісії.
Невже ми побачимо, як у московському аеропорту арештують пана Ющенка, тому що він уявляє собі історію України рівно навпаки, аніж Лужков?
Невже по телебаченню продемонструють тріумфальну сцену, як ЗМОП кладе обличчями у сніг президентів балтійських країн, котрі прибули з офіційними візитами, тому що вони не бажають забути багаторічну радянську анексію?
Звичайно, ні. І дитині зрозуміло, що це писалося не для сусідів, а для своїх, які почали прискіпливо копати власну історію. Для своїх, що не погоджуються з тим, що Сталін – це «ефективний менеджер», як написано у сучасному шкільному підручнику історії, і з тим, що за офіційною історичною доктриною Катині, закулісних змов та анексій ніколи не існувало.
Я не знаю, чому Дмитро Медведєв підписав цей неймовірний папір у такому вигляді, але я впевнений, що вона ніколи не буде залучена до виконання.
Тому що правди в один бік не буває, яке б «міністерство правди» не було утворене.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.