Британський часопис Financial Times іронічно пише про схильність російського прем’єра Володимира Путіна оголювати свій торс. Газета вважає, що це «являє собою невдалий метафоричний образ Росії: велика потуга, що блякне, але сама себе дурить тим, що начебто гра м’язами є шляхом до відновлення минулої слави. Але російська потуга згасне так само певно, як фізична сила пана Путіна».
Газета International Herald Tribune, європейське видання, яке друкується у Парижі, знову повертається до послання російського президента Медведєва до Віктора Ющенка: «Покладання на звичайну мудрість може призводити до немислимих результатів, як показала торішня російсько-грузинська війна. Лист пана Медведєва до українського провідника є нагодою вдатися до неконвенційних припущень стосовно того, що могло бути справжньою причиною. Це також нагода випробувати нашу колективну уяву у віднайденні найкращого способу дій у цій ситуації».
Естонська газета Eesti Päevaleht згадує день 23 серпня 1989 року, коли мешканці Литви, Латвії та Естонії створили живий ланцюг через тодішні республіки у складі СРСР, щоб таким чином згадати сумні 50-ті роковини пакту між Кремлем та нацистською Німеччиною, внаслідок якого балтійські держави втратили незалежність. Видання згадує, що ще 1979 року 45 осіб склали так зване «Балтійське звернення»: «Через 10 років після Звернення ми стояли, тримаючись за руки від Таллінна до Вільнюса. Але чим був би людський ланцюг без того Звернення? Звичайно, про майже кожну подію можна сказати, що якби її не було, історія все одно йшла б собі далі, і, можливо, ми здобули б незалежність навіть і без «Балтійського ланцюга». Та загалом початок подіям дало те, що люди почали виступати ще у 70-х роках. І коли з’явилася нагода, з комунізмом було назавжди покінчено... Тож 30-ту річницю («Балтійського звернення») вшановуємо так само, як і 20-річчя «Балтійського ланцюга».
Європейська преса по-різному оцінює ухвалу міністра юстиції Шотландії випустити із в’язниці і дозволити повернутися до Лівії смертельно хворому на рак 57-річному Абдельбасету Аль-Меґрахі, якого було засуджено за вибух 1988 року американського пасажирського літака над шотландським містом Локербі, внаслідок якого загинуло 270 осіб. Рішення було ухвалене на засадах співчуття – Аль-Меґрахі залишилося жити недовго. Чеська Mladá fronta DNES засуджує це рішення і наводить порівняння: «Уявіть, що спіймали б Усаму бін Ладена, засудили і довічно відправили б за ґрати. Потім за кілька років його випустили б, бо він страждає від раку нирок... Абсурд? Зовсім ні... Шотландський суд випустив терориста, хоча й не настільки відомого, як Усама, але що має багато крові на своїх руках... До виконавців терактів не може бути жалю, бо це принижує смерть їхніх жертв».
Але ірландських щоденник Irish Examiner, вважає, що пощада є важливішою,ніж помста: «Майже кожен розділ історії показує, що негуманне ставлення до в’язнів мало допомагає завдати поразку ворогові. Воно поглиблює поділ і ненависть і ще більше ускладнює розв’язання конфлікту... Абдельбасет Аль-Меґрахі ... має кров на своїх руках, але важко зрозуміти, чого можна досягти, крім помсти, тримаючи його за ґратами... Без сумніву, пощада зробить більше для наведення мостів, ніж помста».
(Лондон – Прага – Київ)
Газета International Herald Tribune, європейське видання, яке друкується у Парижі, знову повертається до послання російського президента Медведєва до Віктора Ющенка: «Покладання на звичайну мудрість може призводити до немислимих результатів, як показала торішня російсько-грузинська війна. Лист пана Медведєва до українського провідника є нагодою вдатися до неконвенційних припущень стосовно того, що могло бути справжньою причиною. Це також нагода випробувати нашу колективну уяву у віднайденні найкращого способу дій у цій ситуації».
Естонська газета Eesti Päevaleht згадує день 23 серпня 1989 року, коли мешканці Литви, Латвії та Естонії створили живий ланцюг через тодішні республіки у складі СРСР, щоб таким чином згадати сумні 50-ті роковини пакту між Кремлем та нацистською Німеччиною, внаслідок якого балтійські держави втратили незалежність. Видання згадує, що ще 1979 року 45 осіб склали так зване «Балтійське звернення»: «Через 10 років після Звернення ми стояли, тримаючись за руки від Таллінна до Вільнюса. Але чим був би людський ланцюг без того Звернення? Звичайно, про майже кожну подію можна сказати, що якби її не було, історія все одно йшла б собі далі, і, можливо, ми здобули б незалежність навіть і без «Балтійського ланцюга». Та загалом початок подіям дало те, що люди почали виступати ще у 70-х роках. І коли з’явилася нагода, з комунізмом було назавжди покінчено... Тож 30-ту річницю («Балтійського звернення») вшановуємо так само, як і 20-річчя «Балтійського ланцюга».
Європейська преса по-різному оцінює ухвалу міністра юстиції Шотландії випустити із в’язниці і дозволити повернутися до Лівії смертельно хворому на рак 57-річному Абдельбасету Аль-Меґрахі, якого було засуджено за вибух 1988 року американського пасажирського літака над шотландським містом Локербі, внаслідок якого загинуло 270 осіб. Рішення було ухвалене на засадах співчуття – Аль-Меґрахі залишилося жити недовго. Чеська Mladá fronta DNES засуджує це рішення і наводить порівняння: «Уявіть, що спіймали б Усаму бін Ладена, засудили і довічно відправили б за ґрати. Потім за кілька років його випустили б, бо він страждає від раку нирок... Абсурд? Зовсім ні... Шотландський суд випустив терориста, хоча й не настільки відомого, як Усама, але що має багато крові на своїх руках... До виконавців терактів не може бути жалю, бо це принижує смерть їхніх жертв».
Але ірландських щоденник Irish Examiner, вважає, що пощада є важливішою,ніж помста: «Майже кожен розділ історії показує, що негуманне ставлення до в’язнів мало допомагає завдати поразку ворогові. Воно поглиблює поділ і ненависть і ще більше ускладнює розв’язання конфлікту... Абдельбасет Аль-Меґрахі ... має кров на своїх руках, але важко зрозуміти, чого можна досягти, крім помсти, тримаючи його за ґратами... Без сумніву, пощада зробить більше для наведення мостів, ніж помста».
(Лондон – Прага – Київ)
