Валдайські деміурги
Київ – Заяви російського прем’єра Володимира Путіна та президента Дмитра Медведєва перед представниками політологічної громадськості – Валдайського клубу – залишаються головною сенсацією багатьох світових ЗМІ. Керівники Росії дали зрозуміти, що розберуться між собою щодо того, хто буде наступним керівником держави.
Для спостерігачів зрозуміло – Путін дав сигнал, що повертається. Хоча що нового сказав керівник російського уряду? Тільки те, що питання вищої влади має вирішувати не народ, а так звана еліта. А краще навіть не еліта, а він із Медвєдєвим.
Як приклад, Путін навів зміну влади у Великій Британії. Здається, колишній президент Росії щиро впевнений, що Тоні Блер і Ґордон Браун просто домовилися між собою про те, кому керувати країною. Боротьби за місце лідера правлячої партії Путін просто не помітив. А якщо помітив – так також вирішив, що має справу з бутафорією.
З іншого боку – а чому має бути інакше? На відміну від свого знаменитого попередника Бориса Єльцина Путін не боровся за владу жодного дня. Це Єльцин пройшов через важке протистояння із рідним йому партійним апаратом, серпень 1991 року, жовтень 1993 року... Путін просто був обраний в якості наступника Єльцина – і досі ніхто логічно не пояснив, чому. Партію для майбутнього спадкоємця створив Борис Березовський. Згодом вже сам Путін назвав своїм наступником Дмитра Медведєва.
Чому ж люди, які ніколи не займалися політичною діяльністю, мають вважати, що вона взагалі існує?
Російським лідерам не варто прогнозувати своє майбутнє
Цим, до речі, можна пояснити й ставлення президента Путіна і керівника його адміністрації Медведєва до президентських виборів в Україні 2004 року. Обидва були щиро впевнені, що новим президентом може стати тільки спадкоємець попереднього – і ніяк інакше. Мають сісти – і домовитися хто це. А те, що в сусідній країні може існувати політична активність, опозиція, незадоволене населення – стало неприємним відкриттям. Звичайно, це заколот, організований за кордоном – вирішили в Кремлі і заспокоїлись. Бо як може бути інакше?
І тепер, за кілька років до президентських виборів 2012 року, керівники Росії знову переконують співрозмовників, що у них нічого не зміниться. Навіть за 100 років, як сказав президент Медведєв. Проте це вже занадто сміливий прогноз.
Сто років тому на російському престолі знаходився імператор Микола ІІ, а крах імперії, поява Радянського Союзу, його крах і поява теперішньої Росії були ще попереду. Єдина відмінність 1909 року від 2009 – імперія переживала часи модернізації, яка виявилася запізнілою і її не врятувала. В сучасній Росії про модернізацію може говорити хіба що сам президент, проте і він закликає з нею не поспішати. А значить, прогноз не те що на 100 років, але й на найближчі три – справа глибоко невдячна. Політологи з Валдайського клубу приїхали дарма...
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.