Пішли із Держдуми Росії... і повернулись

А комуністи вирішили не повертатися, вони чекають на зустріч із президентом. Втім, не можна виключати, що після тиску з Кремля повернуться і вони...

Втім, важливий не час, який представники «лояльної» Кремлю опозиції протрималися поза залом засідань, а сам факт їхнього демаршу. Такого в Росії не відбувалося з 2000 року, коли на знак протесту проти домовленостей путінської партії «Єдність» та комуністів залу засідань залишали депутати від партії «Отєчєство», створеної московським мером Юрієм Лужковим та його прихильниками, а також численними представниками регіональних еліт. За іронією долі, тоді демаршем депутатів керував Олег Морозов – зараз він перший заступник спікера і якраз головував на тому засіданні, на якому ухвалювали рішення про вихід депутатів від опозиції. До речі, саме після демаршу «Отєчєства» і почався процес його поступового злиття з «Єдністю» та створення «Єдиної Росії». Еліти самі злякалися реального політичного життя і вирішили, що краще все поділити в кулуарах, ніж боротися на очах публіки.

Але цьому рішенню сприяли високі нафтові ціни. Зараз у Росії немає чого ділити. Так що дбати про партії так званої «системної» опозиції просто нема кому. Вибори до місцевих органів влади це яскраво продемонстрували. І разом із цим створили чимало парадоксів. Якщо партія «Справедлива Росія» не користується популярністю у населення, чому тоді її лідер є третьою посадовою особою в державі і очолює Раду Федерації? І чому цей лідер – Сергій Миронов – говорить про фальсифиікацію підсумків виборів? Якщо Кремль витратив стільки зусиль на створення «ліберального проекту» – партії «Правоє дєло» – чому ж цій партії не надали можливість представити свою позицію виборцям? Тому що готували проект до кризи, а вибори були після? Але якраз після кризи і збільшується популярність партій, які пропонують свої рецепти виходу з ситуації...

Таких риторичних запитань можна поставити чимало. Проте всі вони свідчать: у тій системі, яка сьогодні існує в Росії, і за умови дефіциту коштів – на політичній сцені немає місця нікому, окрім «Єдиної Росії» і Путіна. «Партія влади» й не приховує бажання залишитись навіть без умовних конкурентів. Її лідер Борис Гризлов називав опозиціонерів у лексиці сталінських 30-х – саботажниками, ворогами – і тим лише підтвердив, у який бік скочується кризова Росія. Це побачили й лояльні опозиціонери. Вони знають, що тепер доведеться й насправді змагатися за виживання – інакше затопчуть. Саме з таких висновків і починається реальне політичне життя...

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.