Але з митцями щастить не завжди, і тоді виходять конфузи. Як, наприклад, сталося з гімном Києва, обзавестися яким взялася київська гімнозаклопотана влада. Затія, додамо, сама по собі не дуже актуальна, надто ж враховуючи нинішні столичні проблеми – економічні, транспортні, екологічні, і ще безліч інших. А ще й відверто глупа, з огляду на багаторічне існування знаної й улюбленої в народі пісні «Києве мій». Це спільне творіння поета Дмитра Луценка та композитора Ігоря Шамо давно вже стало своєрідним символом української столиці. До речі, саме цю мелодію видзвонюють електронні дзиґарі на вежі над Майданом Незалежності, й саме вона часто лунає в київській підземці. Але чи то міське начальство не їздить в метро, чи йому наступив ведмідь на вухо, чи, скорше, просто нічим зайнятися.
Ось і тривали трохи не з вересня 2006 року страждання під назвою «конкурс на написання гімну Києва». А що? Це ж не побудова метра на Троєщину, чи ще який дріб’язок. Це справа важлива. Відбулося кілька етапів конкурсу, купа людей провела масу засідань, трохи не сім десятків текстів і мелодій розглянули, витратили на все про все майже 100 тисяч гривень. Але достойного творива не виявили. Бо, як запевняли в самій же Київраді, то віршовані рядки накульгували, то мелодія норовила «закосить» як не під «Союз нерушимий», так під гімн УССР. Днями довелося проведення конкурсу припиняти. І оголошувати вустами заступника мера, що відтепер, мовляв, влада буде «вивчати громадську думку». Вирішивши при цьому «звернути увагу на вже відомі, перевірені часом твори», тобто на той же таки «Києве мій» Луценка й Шамо, а ще на «Київський вальс» Малишка й Майбороди. Хоч і на якому році, але…
Депутату-регіоналу не до вподоби гімн України
Дійшло й народному депутату України від Партії регіонів Сергієві Рижуку. Його осяяння тягне на наукове відкриття. Ну, типа, чого живемо погано, в натурі. Вся справа, виявляється, теж в гімні, наразі України. Не тому, що його друзі й колеги (а вони у Верховній Раді всі є колегами й братами по крові й духу, лишень про людське око імітуючи якісь міфічні ідеологічні розбіжності!) розікрали всю Україну, сприймаючи її не як Батьківщину, а як територію для власних бізнес-проектів. Ні! Гімн винуватий! Не ті слова, де це видано, каже, щоб в урочистій пісні звучали слова про смерть, а далі про ворогів, а далі про те, що, мовляв, «запануєм». Знайдіть, каже, із 200 країн світу, де хоча б один гімн мав такий ось джентльменський набір. Та й взагалі, Чубинський рядки вірша-гімну, як висловився депутат-інтелектуал, написав по-п’яні.
Не знаю. А ось пан-депутат виглядає не цілком тверезим. Бо міг би відкрити в інтернеті хоча б гімн Польщі, нашої сусідки. І прочитати:
Jeszcze Polska nie zginęła,
Kiedy my żyjemy.
Co nam obca przemoc wzięła,
Szablą odbierzemy.
Переклад, гадаю, не потрібний. Щось подібне є і в урочистих піснях дуже багатьох інших, цілком благополучних країн. Є там і смерті, й могили, й вороги, й боротьба. Немає лишень на політичних олімах так рясно натиканих політиків-рижуків, які не можуть дати ладу реальності, не спроможні змінити сьогодення на краще, але смачно відхаркнувшись, плюють в історичне минуле власного ж народу. Бо нічого іншого не вміють.
Навіть гімн для президентської виборчої компанії рідного партійного лідера створити як слід не виходить. Ні, гімн таки «забомбелили» (це з лексики пана-депутата), навіть дали претензійну назву «Лідер», однак… Як повідомили численні ЗМІ, мелодія «гімну для Януковича» «нота в ноту співпадає з піснею Тото Кутуньо Ti Amo у виконанні Умберто Тоцці». Так що якось воно не той, не «бомбелиться». Хоча вихід є. А саме: не видумувати велосипеда, а звернутися до класики. «Мурка» й «Гоп-зі-смиком» написані ще в минулому столітті…
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.