Українські спецслужби, виявляється, мають прадавню історію. Українці під прикриттям працювали при дворах польського й французького королів, у британській та німецькій розвідках.
Одна з історій: українець Василь Верещака у ХVII столітті служив при дворі польського короля Яна Казимира. Він не лише одержав чин камергера, але й мав доступ до інформації про засідання сейму й таємної королівської ради. Саме від Василя Верещаки через мережу посланців Богдан Хмельницький отримував конфіденційну інформацію про плани Варшави у роки національно-визвольної війни.
Лише найцікавіші історії
Ідея підготувати документальне видання про українських розвідників з’явилася в автора Олександра Скрипника у 2005 році, коли він став прес-секретарем Служби зовнішньої розвідки України.
Матеріали до видання готувалися упродовж кількох років. За цей час автор опрацював цілі масиви архівної інформації, спілкувався з ветеранами розвідки та їхніми родичами. Олександр Скрипник каже, обрав найцікавіших персонажів. Із нарисів про їхнє життя і складається книга.
«Це перша така книжка про українських розвідників, – зазначає автор. – До того ж, позитивна! Негативу, як відомо, в різних сферах життя й так вистачає. Якщо хтось якісь сенсації вишукуватиме між рядками, то тут їх немає, тут просто позитивна історія».
Поза політикою
Голова Фонду ветеранів зовнішньої розвідки Леонід Рожен наголошує: книга «Український слід у розвідці» – поза політикою чи історичним суб’єктивізмом. «Це непросто, написати книжку, яка б не була заполітизована, – каже він. – Ця книга, я впевнений, переживе усі суспільні зміни, бо в ній лише правда і нічого, крім правди».
За словами голови Служби зовнішньої розвідки Миколи Маломужа, розвідники завжди були одними з тих, хто відчайдушно прагнув незалежності української держави. «Становлення української розвідки йшло паралельно зі становленням української держави. І кожен розвідник своєю діяльністю наближав день незалежності», – вважає Микола Маломуж.
У Службі зовнішньої розвідки пообіцяли посприяти виданню повноцінної історії української розвідки. Кажуть, матеріали для книги вже є. І наголошують, що вони цікаві.
(Київ – Прага)
Одна з історій: українець Василь Верещака у ХVII столітті служив при дворі польського короля Яна Казимира. Він не лише одержав чин камергера, але й мав доступ до інформації про засідання сейму й таємної королівської ради. Саме від Василя Верещаки через мережу посланців Богдан Хмельницький отримував конфіденційну інформацію про плани Варшави у роки національно-визвольної війни.
Лише найцікавіші історії
Ідея підготувати документальне видання про українських розвідників з’явилася в автора Олександра Скрипника у 2005 році, коли він став прес-секретарем Служби зовнішньої розвідки України.
Матеріали до видання готувалися упродовж кількох років. За цей час автор опрацював цілі масиви архівної інформації, спілкувався з ветеранами розвідки та їхніми родичами. Олександр Скрипник каже, обрав найцікавіших персонажів. Із нарисів про їхнє життя і складається книга.
«Це перша така книжка про українських розвідників, – зазначає автор. – До того ж, позитивна! Негативу, як відомо, в різних сферах життя й так вистачає. Якщо хтось якісь сенсації вишукуватиме між рядками, то тут їх немає, тут просто позитивна історія».
Поза політикою
Голова Фонду ветеранів зовнішньої розвідки Леонід Рожен наголошує: книга «Український слід у розвідці» – поза політикою чи історичним суб’єктивізмом. «Це непросто, написати книжку, яка б не була заполітизована, – каже він. – Ця книга, я впевнений, переживе усі суспільні зміни, бо в ній лише правда і нічого, крім правди».
За словами голови Служби зовнішньої розвідки Миколи Маломужа, розвідники завжди були одними з тих, хто відчайдушно прагнув незалежності української держави. «Становлення української розвідки йшло паралельно зі становленням української держави. І кожен розвідник своєю діяльністю наближав день незалежності», – вважає Микола Маломуж.
У Службі зовнішньої розвідки пообіцяли посприяти виданню повноцінної історії української розвідки. Кажуть, матеріали для книги вже є. І наголошують, що вони цікаві.
(Київ – Прага)
