Державні корпорації стали улюбленим дітищем колишнього російського президента, а нині чинного прем’єр-міністра Володимира Путіна. Коли Путін прийшов до влади, виявилося, що основні ресурси країни зосереджені в приватних руках. І не просто в приватних руках – мова йде насамперед про бізнесменів, близьких до сім’ї першого президента Росії Бориса Єльцина.
Головним завданням Путіна як нового президента Росії було забезпечити політичну та економічну безпеку попередника і його найближчого оточення. Із завданням Путін впорався – за весь час його правління єдиним олігархом, який позбувся майна і свободи, виявився Михайло Ходорковський. А Володимир Гусинський і Борис Березовський встигли вчасно залишити Росію. Позиції ж усіх інших олігархів до початку економічної кризи тільки посилювалися. Що ж залишалося Путіну?
Путіну залишалася держава. На державну власність бізнесмени єльцинського призову не зазіхали. Президент схвалив створення величезних держкорпорацій, чиї ресурси нерідко об’єднувалися не за принципом економічної доцільності, а за принципом особистої відданості Путіну того чи іншого їхнього керівника. І якщо олігархічний капітал навряд чи був зацікавлений в інвестиціях у власну країну і таким чином особливо не сприяв її розвитку, то й державний виявився ще одним глухим кутом.
Думали як стати «державними олігархами»
Люди, в чиїх руках опинилася величезна частина російської економіки, думали, перш за все, про те, як стати «державними олігархами» і забезпечити власне майбутнє після того, як їм доведеться розлучитися з вигідними посадами. Таке поєднання олігархічного капіталу і державних корпорацій і створило нинішню потворну модель російської економіки. Втім, до початку кризи про проблеми з економічною моделлю можна було і не думати. Але зараз питання про те, чи може країна дозволити собі міфічну економіку, що збагачує лише окремих осіб, стало головним.
Втім, вважати, що президент Дмитро Медведєв, який активно брав участь у побудові нинішньої моделі російської держави, раптом перейнявся її ефективністю, теж було б великим перебільшенням. Медведєв розуміє головне: державні корпорації є важливим економічним фундаментом впливу Володимира Путіна. Поки висуванці Путіна керують цими корпораціями, в руках прем’єра і його оточення буде контроль над основними фінансовими потоками Росії. Саме за ці джерела і почалася сутичка.
Колись Путін і Тимошенко зробили все, щоб прибрати фірму Чуйченка
Показово й інше: головними перевіряючими путінських висуванців Медведєв зробив генерального прокурора і власного помічника. З дорученням прокурора все очевидно: президент хотів би, щоб державним корпораціям була надана не економічна, а правова оцінка, що дало б можливість знищити їх, не відволікаючись на заперечення щодо економічної доцільності. Помічник президента, який перевіряв корпорації – колишній глава «РосУкрЕнерго» Костянтин Чуйченко. Як відомо, саме Володимир Путін разом з Юлією Тимошенко зробили все можливе, щоб прибрати фірму, яку очолював Чуйченко до приходу в Кремль, з українського та центральноєвропейського ринку. І тепер у помічника президента, який очолює – як і Путін колись – контрольне управління адміністрації, з’явилася можливість помститися за приниження недавнього минулого, а може, і домовитися про нові компроміси на енергетичному ринку.
Після доручення Медведєва минуло два місяці і про нього якось забули, тим більше на тлі запевнень цілої низки чиновників, що держкорпорації не будуть ліквідовані. І ось на зустрічі з бізнесменами президент робить наступний хід: «Я вважаю, що ми в якийсь момент випустили з-під контролю створення державних корпорацій, – заявив Медведєв промисловцям. – Це не означає, що їх потрібно закрити, вони будуть працювати, але в кінцевому рахунку постане питання: або акціонерне товариство, або ліквідація діяльності.
Поки що мова не йде про всі корпорації. Там, де немає конкурентів, держкорпорації залишаться в незмінному вигляді. Але вже зрозуміло, що ослабне сам інститут – і вплив висуванців Путіна. Який хід зробить тепер прем’єр?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.