А головне – несамостійні. Бо скільки б вони не вправлялися в красномовстві, один поперед одним присягаючись у любові до батьківщиноньки та до електорату, скільки б не обіцяли Раю земного за одну п’ятирічку, за кожним із них бовваніють квадратові щелепи фінансово-промислових «груп», банківські рахунки «сімей», тонкогуба посмішка спецслужб і чесна борідка Савіка Шустера. Як мовиться, немає питання концепцій, є питання картотеки… Ну й грошей, звісно.
Але нарешті цю надокучливу кумпанійку урізноманітнить справді альтернативна постать. Абсолютно неочікувана, але – парадоксальним чином – таки сподівана. Бо справжня. Бо не дискредитована. Бо з народу. Бо, зрештою, відома по всій Україні. Мова про Сашка Положинського, лідера гурту «Тартак».
Як виявилося, у Положика, знаного музиканта, кумира молоді й екс-ді-джея Помаранчевої революції, на чиїй енергії й голосових зв’язках до владного Олімпу піднялося не одне політичне, гм… єство, так ось, і в Положика, виявляється, єсть політичні амбіції. Та не прості, а президентські. І Олександр Положинський заявив про це прямо й чітко, без жодних евфемізмів.
«Виберіть мене!» Так, справді, Положинський не володар інформполів, заводів-газет-«параходів» та інших речей, що мусять входити в джентльменський набір майбутнього Президента. Натомість йому підвладні симпатії сотень тисяч, якщо не мільйонів потенційних виборців. Причому якраз наймолодшої, потенційно найактивнішої, найкреативнішої частини.
Та й сякий-такий сайтичок, sashko.com.ua, у Положика є. Звичайно, це не «Інтер», не «Плюси» й навіть не «Газета по-українськи», але цілком достатньо, щоб звернутися до електорату, оприлюднивши власний «президентський» проект під багатозначною назвою СП «Виберіть мене!»
Про абревіатуру СП наразі можна лишень гадати («Сашко Положинський», «Справжній Патріот», «Син Президента», тощо), проте передвиборча програма, концепція й головне гасло сконцентровані
в однойменній пісні – «Виберіть мене!» А чом би й ні?! Погляньмо й послухаймо:
Вирішив власне життя привести до ладу –
Буду балотуватися в президентську владу.
А чом би й ні? Кожному дорога відкрита
До, так би мовити, державного корита.
Мої руки нічого не крали, тіло моє не сиділо,
А якщо і сиділо, то яке кому діло?
…Очі мої – чисті й невинні, обличчя – просте,
От тільки шкода, що коса не росте… Нічого, відразу заспокоїмо Сашка. Кому яке діло, що не росте. Зате Президентом він був би аж ніяк не гіршим, ніж всі оті «поважні» кандидати з біл-бордів і телеекранів. Бо навряд чи поступиться їм у професіоналізмі, інтелекті, патріотизмі й порядності. Зрештою, це вже не так і важко. Та й команду, думається, міг би зібрати аж ніяк не гіршу від «хоружівських», «данєцкіх» чи ще яких. До всього, лідер «Тартака» – чи його «alter ego» – ще й чесна людина. Котра, на відміну від усіх інших кандидатів, говорить відкрито:
Все накра… зароблене запишу на маму,
А маму, про всяк випадок, відправлю в Панаму.
Всю рідню забезпечу, всім друзям віддячу,
Ну й собі зароблю – на пенсію і дачу…
Громадяни України, користуйтесь моментом –
Виберіть мене своїм Президентом!
А щоб уберегтися від верховної зради,
Дозвольте мені узурпувати владу…
Ось так… Звичайно, все це лишень жарт і передвиборчий мистецький стьоб. Котрий, однак, виглядає у сто крат симпатичніше, аніж передвиборчі «жарти» «професійних» політиків. Коли одностайно лунають голоси, що вони, мовляв, щось хочуть, а головне, можуть змінити на краще. Коли, скажімо, стверджується, що «розрив» між Януковичем і Тимошенко вже з якогось дива сягнув 15 відсотків, а лідер УНП заявляє, що його підтримають 40 відсотків виборців. Коли… Слухаєш щось подібне, а в мізках лунає положиківський речитатив:
Коротше, ні ідеї, ні ідеології,
А бруд і брехню назву політтехнологіями…
...Громадяни України, користуйтесь моментом –
Виберіть мене своїм Президентом!Тож користуйтесь. Зайдіть на
sashko.com.ua, прочитайте. Або скачайте в MP3. Бо щось мені підказує: не дуже цю супер-актуальну пісню кинуться тиражувати наші «незалежні» ЗМІ.
(Київ – Прага)