КУЛЬТ-МАЙДАН на Свободі: Чорний ворон

Не будемо аналізувати, чому так. Як і не будемо сперечатися з письменниками соцреалістичного вишколу, які, позіхнувши біля кончаозерного каміну, кажуть: не та, мовляв, література пішла. Не ті молоді. Хто про них знає? Ось раніш, мовляв, за талановитою новинкою вишиковувалися черги до книжкових магазинів, а імена авторів читач із пошаною вимовляв від Бреста до Курил. Ще можуть згадати про «презентації» трохи не в ЦК партії, про численні нагінки, а також про літературні вечори на стадіонах, кінну міліцію і самвидавчі списки. При цьому лукаво промовчуючи, що за всім цим стояла гігантська державна машина, стояла ідеологія, яка витворювала на одній шостій планети досить специфічну акустику. У котрій художнє слово звучало неправдоподібно лунко, відповідно здобуваючись чи то на держпремії з дачами, чи, скажімо, на житлоплощу «3 на 4» десь у мордовських чи пермських таборах.

Зараз громадсько-політична акустика зовсім інша. Але й за нинішніх умов, виявляється, можливі книги-події. Що й потвердив вихід у світ роману Василя Шкляра «Чорний ворон». Про нього ще багато будуть говорити літературознавці й критики, тому залишмо фахівцям їхній шмат хліба. З’ясуймо єдине: чому ж таки «Чорний Ворон» стрімко здобувся на статус події в розмаїтому літературному житті? Ну, напевно ж, не лише тому, що одночасно твір надруковано в двох – нечувана річ! – поважних видавництвах («Ярославів Вал» та «Клуб сімейного дозвілля»), та ще й паралельно опубліковано на сторінках престижного журналу «Сучасність». Додає ажіотажного шарму й те, що «Чорному Ворону» присвячена була не лишень прес-конференція в агенції УНІАН, а навіть виступ одного з письменників-депутатів із трибуни Верховної Ради.

Твір зображує носіїв героїчної свідомості

Але все це, зрештою, може зводитися лишень до добрих менеджерських здібностей автора голосного роману. Як, зрештою, й підвищений читацький інтерес, чи, скажімо, переповнена зала великої концертної студії будинку звукозапису Національної радіокомпанії України, де в циклі прямоефірних передач каналу «Культура» щойно відбулася презентація. Хоча, погодьтеся, забитий ущерть зал, людей, що стоять і сидять у проходах, а потім вишиковуються в довжелезну чергу за авторським автографом, шквал дзвінків із усіх куточків України (повторюю – презентація відбувалася в прямому ефірі Національного радіо, вів програму Михайло Слабошпицький) важко пояснити лишень хорошим піаром. Мусить бути щось зовсім інше. І воно, як на мене, є.

Вперше за скільки років в «сучукрліті» з’явився твір, що зображує носіїв героїчної свідомості. Йдеться про холодноярських повстанців, останніх учасників могутнього українського визвольного руху 1917-1923 років. Сам тон «…Ворона» резонує із запитом суспільства, котре вже об’їлося і роботоподібної безликості «текстів-схем», і плаксивості хуторянсько-анекдотичних «романів-пісень». Хоча, звичайно, справа не в героях і навіть не в темі, котра сама по собі мало що значить. Головне, що Шкляр написав талановитий твір. Із карколомним сюжетом, майстерним нагнітанням інтриги, з тонкими віялами містики і достовірною атмосферою доби. Звичайно, авторові ще закинуть (і вже це роблять) багато чого: від «неполіткоректності» до браку «колажності», «смислових зсувів» чи інших модних фішок. Але те, що Василь Шкляр створив не голу агітку про «борців за волю», а художньо переконливий твір, вже сьогодні виглядає достеменним. Твір, який будуть читати в Черкасах і Гуляй-Полі, Кіровограді й Жашкові, Лозовій і Полтаві. А разом із твором та його героями приходитиме розуміння справдешньої Великої України, якою вона була – і то ще досить у недалекій історичній минувшині. Була і потроху знову ставатиме. Зокрема й тому, що повертатимуться в неї герої-холодноярці, котрі «забули там свою люльку».

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.