Не знаю, чи доводилось вам дивитись і слухати на великій професійній сцені свого міста виступ симфонічного оркестру, 100 відсотків якого складають музиканти-інваліди. Не тільки інваліди з фізичними вадами, а й розумово відсталі, ті, яким доля відібрала все: можливості самостійно рухатись, координувати рухи з думками, посміхатись без болю і вчасно.
Я таку нагоду, скажу більше – радість, мала. Цими днями головний канал чеського громадського телебачення змусив сотні тисяч своїх глядачів завмерти: на сцені виступав оркестр молодих інвалідів у візку. До того ж, самодіяльний оркестр заграв на найпрестижнішій у Чеській Республіці сцені – в відомому Домі мистецтв «Рудольфінум» у Празі. І не в простому концерті, а в концерті, присвяченому 20-літтю «оксамитної» революції в Чехословаччині. Згадався «Собор у риштуванні» Євгена Сверстюка. Пам’ятаєте? «Первісний ключ – в людині».
Із болем, радістю і співпереживанням – з усіма цими емоціями одночасно я завмерла біля телевізора. Лише однією рукою торкався «йоніки» хлопчина, головне зусилля якого було направлене на координацію рухів, а ще на те, щоб не пропустити вказівок диригента.
Диригент, до речі, – єдиний, хто не був на візку. Це був «ходячий» інвалід, хоча стояти й диригувати йому було непросто, але цей іспит він достойно витримав.
На ударних інструментах грало кілька хлопців, вони дуже старались потрапити в такт, з великими зусиллями співвідносили свої рухи з потребами ритму, щоб не зіпсувати мелодії. Як старався один із них, з паличкою, прикріпленою до руки!
Доповнили програму відомі чеські професійні співаки і одна співачка на возику – дівчина з приємним ліричним сопрано. Ïй було важко, адже рухатись на сцені, допомогти рухами розширити емоційну шкалу співу вона не могла. Але в цьому і не було потреби. Спільна мета і духовна єдність, як у Шевченковій «сім’ї вольній, новій» допомагала співу, відкривала музику незрячих та інвалідів усім глядачам у залі. Адже вони не могли сфальшувати.
Оркестр інвалідів відіграв концерт, зібравши до останньої краплини всі зусилля – фізичні й емоційні. Безмежну зосередженість і чесність у творчості (а це була саме творчість!) не можна було не помітити. І не біда, що часом хтось із музикантів випадав з гармонії чи ритму. Глядачі старалися цього не помічали. Переповнена зала привітала оркестр інвалідів стоячи і оваціями, багато хто не стримував сліз, у мене також дух перехопило.
Так от які чехи, ось як вони відзначають 20-ліття своєї революції!
Як багато вони досягли за 20 років від осені 89-го! Усунули люстрацією комуністичних босів, заборонили комуністичну символіку, розбудовують громадянське суспільство. Чехи відновлюють демократичні традиції, щоб допомагати один одному встати з колін. Вони допомогли інвалідам заграти в головному концерті й не побоялись про це розповісти світові.
Як добре, що чехи мають Вацлава Гавела з його гаслом «Правда і кохання переможуть»! Так, вони перемогли!
У Чехії – так!
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Я таку нагоду, скажу більше – радість, мала. Цими днями головний канал чеського громадського телебачення змусив сотні тисяч своїх глядачів завмерти: на сцені виступав оркестр молодих інвалідів у візку. До того ж, самодіяльний оркестр заграв на найпрестижнішій у Чеській Республіці сцені – в відомому Домі мистецтв «Рудольфінум» у Празі. І не в простому концерті, а в концерті, присвяченому 20-літтю «оксамитної» революції в Чехословаччині. Згадався «Собор у риштуванні» Євгена Сверстюка. Пам’ятаєте? «Первісний ключ – в людині».
Із болем, радістю і співпереживанням – з усіма цими емоціями одночасно я завмерла біля телевізора. Лише однією рукою торкався «йоніки» хлопчина, головне зусилля якого було направлене на координацію рухів, а ще на те, щоб не пропустити вказівок диригента.
Диригент, до речі, – єдиний, хто не був на візку. Це був «ходячий» інвалід, хоча стояти й диригувати йому було непросто, але цей іспит він достойно витримав.
На ударних інструментах грало кілька хлопців, вони дуже старались потрапити в такт, з великими зусиллями співвідносили свої рухи з потребами ритму, щоб не зіпсувати мелодії. Як старався один із них, з паличкою, прикріпленою до руки!
Доповнили програму відомі чеські професійні співаки і одна співачка на возику – дівчина з приємним ліричним сопрано. Ïй було важко, адже рухатись на сцені, допомогти рухами розширити емоційну шкалу співу вона не могла. Але в цьому і не було потреби. Спільна мета і духовна єдність, як у Шевченковій «сім’ї вольній, новій» допомагала співу, відкривала музику незрячих та інвалідів усім глядачам у залі. Адже вони не могли сфальшувати.
Оркестр інвалідів відіграв концерт, зібравши до останньої краплини всі зусилля – фізичні й емоційні. Безмежну зосередженість і чесність у творчості (а це була саме творчість!) не можна було не помітити. І не біда, що часом хтось із музикантів випадав з гармонії чи ритму. Глядачі старалися цього не помічали. Переповнена зала привітала оркестр інвалідів стоячи і оваціями, багато хто не стримував сліз, у мене також дух перехопило.
Так от які чехи, ось як вони відзначають 20-ліття своєї революції!
Як багато вони досягли за 20 років від осені 89-го! Усунули люстрацією комуністичних босів, заборонили комуністичну символіку, розбудовують громадянське суспільство. Чехи відновлюють демократичні традиції, щоб допомагати один одному встати з колін. Вони допомогли інвалідам заграти в головному концерті й не побоялись про це розповісти світові.
Як добре, що чехи мають Вацлава Гавела з його гаслом «Правда і кохання переможуть»! Так, вони перемогли!
У Чехії – так!
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
