Йдеться про цілу печерну країну – в розумінні переносному, саме такому, яке притаманне певним чином словосполученню «печерна людина», себто – про далеку від теперішньої цивілізації країну, населену далекими від нинішньої цивілізації «печерними» людьми. Ця країна розміщена посеред Європи, і центр цієї частини світу знаходиться саме в ній. Йдеться про Україну.
Ознаки деградації
Це красива, наділена Божими дарами, країна, що в своєму стрімкому економічно-політичному розвитку скотилася на позиції печерної. Тут діють печерні закони – сильніший завжди має рацію, на його боці правда, а сила полягає у володінні енною кількістю влади чи грошей. За «правом сильного» тут діляться землі й заводи, захоплюються надовго (до чергового приходу сильніших) владні інституції та загалом триває життя.
Жодні європейські, світові досягнення цивілізації, демократії, парламентаризму et cetera мало стосуються України. Будь-який усталений закон тут може мати винятки або не спрацьовувати взагалі, або спрацювати лише стосовно безвладних, беззахисних і безголосих «печерних людей». Іноді все ж ці люди піднімають голос на свій захист, але це не так голос, як – галас, таке собі випускання пари. На мітингах-вічах, у себе в квартирах-печерках, на кухнях і в міському транспорті часом лунають голоси протесту – проти всіх і всього гамузом. Масовим таким протестом вважається «помаранчевий Майдан», який став каталізатором приходу до влади ще печерніших у плані інтелекту, сповідування законів і т.п. можновладців. У жодній іншій країні світу, яка вважається цивілізованою, неможливі були такі відверті репресії проти невгодних «майданним висуванцям», як тут. У жодній іншій прогресивній з точки зору сьогодення країні неможливі були такі призначення на ключові пости в державі неосвічених, недосвідчених, безпорадних перед новітніми викликами, зажерливих і корумпованих, ненаситних владців. Серед них немало і колишніх рекетирів, і просто бандитів, і звичайних пристосуванців, які мрійливо кинулися освоювати широкий ряд «корит», з ентузіазмом припрошуючи туди ж своїх рідних і близьких.
Стихійні протести набувають нових форм
У найновіших часах з’явився тут і новітній вияв протесту: проти всіх, начебто, неконкретно – проти будь-кого: у столиці й багатьох великих містах горять підпалені темними ночами автомобілі, під покровом темряви на ранок виявляються проколені шини в авто вздовж цілих вулиць, а вдень пограбовано вже кілька банків. Цей «протест» може мати несподіване й грізне продовження: пристрасті щодо несправедливо грандіозного багатства, накопиченого одними, й катастрофічної бідності, в якій опинилися інші, можуть розгорітися в справді «печерному» варіанті… Це вже можна назвати «другою фазою більшовизму», можна шукати й інших дефініцій, проте логічних пояснень з’яві подібних фактів не шукати – неможливо.
«Маскарад» із протигрипозними масками посприяв цілій серії злочинів, вчинених у таких масках.
У небезпеці життя таксистів, бо кожного з них може спіткати доля багатьох колег: убитий, рідко – живим викинутий з автомобіля, автомобіль вкрадений і зник у невідомому напрямку назавжди, або ж – спалений десь у лісопосадці. «Виторг» злочинців при цьому часто вимірюється кількома гривнями й мобільним телефоном, але вони продовжують безкарно нападати на людей.
Грабують перехожих, грабують квартири, виривають торбинки у стареньких пенсіонерів, які несуть додому мізерну пенсію… Бомжі вбивають собак та їдять, спустошують цілі дачні поселення, коли літо скінчилося і дачники перестали навідуватися… Поширилися різні види шахрайств: з крадіжкою коштів із мобільних телефонів, банківських карток, банкоматів, з привласненням чужих помешкань завдяки нечесним нотаріусам тощо.
Круговерть щоденних злочинів, дрібних і великих, захлеснула країну по вінця. З тої круговерті раз-по-раз вигулькує усміхнене обличчя того чи іншого високого посадовця з відповідного органу, який майже весело звітує про те, що «злочинність падає» …
Імітація реальності
Імітація культури, імітація мистецтва, імітація законотворення, імітація державотворення, імітація трудових і наукових «подвигів» – ось ключовий алгоритм діянь цієї когорти, яка привела Україну до стану печерної країни посеред Європи.
Тут не існує дискусій, тільки – сварки. Політичні, бізнесові. Тут нема консенсусів – тільки домовляння на рівні «ти мені – я тобі». Образи і гумор, про який французи кажуть «гумор сходової клітки», з’ясовування стосунків між найвищими в країні очільниками на рівні «базарного сленгу»…
Жодне знакове замовне чи ні вбивство тут не дістало логічного завершення й судового вердикту – ні з головою Гонгадзе, ні з безліччю інших загиблих - журналістів, депутатів, рухівців, бізнесменів, політиків, простих «печерян».
Жоден корупціонер, впійманий навіть на гарячому, тут не потрапив за грати. Жодного неробу, який цілком і повністю звів нанівець довірену йому галузь або й привів країну до фінансового краху, заробивши на цьому мільярди, тут навіть не усунули з посади.
Країна моральних перевертнів безкінечно «смакує» приватне життя своїх проводирів та їх наближених, – сюжети про їхні оселі, дачі, поїздки, розваги, весілля, вагітність їхніх дружин і невісток, дочок і коханок заполонили екрани та газетні сторінки. Самі «проводирі» та їхні наближені не соромляться демонструвати з екранів свої мільярдні й мільйонні статки, нажиті невідомо в який спосіб, але апріорі легальні, це вже навіть нікого не обурює, хіба іноді дивує на рівні роззявленого від захоплення рота: «як? Сукня за 50 тисяч?! Авто за 2 мільйони?!..».
Печерна мораль, хай вона звично зветься аморальністю, панує на всіх теренах країни – і те саме «право сильного» скрізь і всюди, і все інше – аморальні вчинки чиновників, аморальні наслідування підлеглих, аморальне життя суспільства. Поняття душевної, духовної й будь-якої іншої цнотливості стали анахронізмом. Діти ріжуть батьків, батьки – дітей, злочинність зашкалює, але про це не прийнято ні говорити, ні писати, як про доконаний факт – Статистика існує для того, щоб нею маніпулювати, коригувати її та підправляти.
Всі дружно вірять у те, що Кравченко тричі самозастрелився, а Чорновіл сам в’їхав у мирний КАМаЗ. Мало хто сумнівається в тому, що Кирпа теж застрелився сам, а ті, що сумніваються, відсторонені від професійних обов’язків слідчих.
У дні пам’яті жертв Голодомору один із кандидатів у президенти на всю країну заявляє, що не вважає Голодомор геноцидом, його заяву тиражують і транслюють на всіх каналах, але закон, за яким такі заяви – антидержавні, не спрацьовує…
Таких прикладів можна б назбирати на цілу повість про печерну країну, але навіщо? Щоб світ, прочитавши, нарешті вжахнувся, як не раз жахався від того, що тут твориться?
А чи вжахнуться ті, кого це стосується передусім? Чи почнуть шукати відповіді на питання: як вийти з печер? Як уникнути долі троглодитів тепер уже дітям, внукам і правнукам – «і мертвим, і живим і ненагородженим»?..
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.