Рівненщина з’явилася на карті Радянської України поряд із ще шістьма західними областями 4 грудня 1939 року. Ювілеї в цих регіонах святкують нарізно – адже чи не на кожному з них намагається побувати Президент. Щоправда, на Волині і на Рівненщині Віктор Ющенко говорив не стільки про 70-річчя, як про 810 років від часу утворення Галицько-Волинського князівства.
«Рівненщина – це земля тисячолітньої нашої української державності, духовних, культурних, освітніх традицій нашого народу, – зазначив глава держави. – Вона становила важливу частину Галицько-Волинського князівства – прямого спадкоємця нашої Київської Русі. Стараннями князів Острозьких на цій землі постав перший національний осередок освіти – Острозька слов’яно-греко-латинська академія… На Рівненській землі писець Михайло Маслієвич створив українську Першокнигу Пересопницьке Євангеліє, на якому складають присягу новообрані Президенти України…»
Епоха руїни, епоха прогресуДо 1939 року Рівне було повітовим містом, а поняття «Рівненщина» не існувало. Але щодо доцільності відзначення 70-річчя Рівного думки розділилися.
Рівненський письменник і краєзнавець Іван Пащук вважає, що за радянських часів поліські міста отримали поштовх для індустріального і культурного розвитку. Місто Рівне, яким його знають сучасники, виросло саме в ці роки, каже він. «Колись було десятки вулиць, а нині – 500. Це з неба не впало. А підприємства, парки, сквери?» – зауважує краєзнавець.
Із таким поступом у 2017 році ми святкуватимемо 100-річчя Жовтневої революції – іронізують інші жителі міста. Старожил Рівного Володимир Кулій розповідає: і до 39 року в Рівному була розвинута промисловість, працювали школи й гімназії з різними мовами навчання, був професійний театр. «Прийшла радянська влада – стала свої порядки наводити, магазини конфіскували й перевели в державну власність, одразу ж з’явилися черги – за хлібом, милом, цукром… Щоб це купити, треба було вставати о четвертій ранку. Почався хаос…», – згадує пан Кулій.
Рівно 70 років тому взимку радянська влада почала вивозити на заслання сім’ї рівнян-патріотів. «Січень-лютий – підігнали «вагони-телятники» й повантажили людей. Мороз тоді був 40 градусів – їх повезли до Казахстану», – зазначає Володимир Кулій. Багато рівнян, котрі могли б принести славу рідному містові й новоутвореній області, більше не мали змогу повернутися додому, в уже обласний центр. Чимало хто з них не витримав поневірянь і загинув на чужині.
Невіддільні від Великої Волині Адміністративно-територіальні утворення на території сучасної Рівненщини почали з’являтися в 10 столітті. У Київській Русі вони утворювались за географічним принципом. У літописах зустрічається така територіальна одиниця, як Погорина. Значна частина давньої Погоринської волості і є Рівненською областю. Центром Погорини був княжий Дорогобуж, який нині став невеличким селом, розповідає історик і археолог Богдан Прищепа.
І хоча маємо й справді славний край з дуже давньою і цікавою історією, котрий не обмежується кордонами сучасної Рівненщини, проводити адміністративно-територіальну реформу й знову укрупнювати області не варто, вважає історик. Адже основа сучасного демократичного суспільства – громади. «І це навіть не структура області, а сільської ради або районної (ради). Нам бракує децентралізації, потрібно змінити саму структуру розподілу доходів, адже поки що в нас, як у Київській Русі: спочатку все збирає князь і везе до себе в центр, а потім дає, хто скільки випросить…», – каже Богдан Прищепа.
Тим часом Велика Волинь, частиною якої є Рівненщина, була і в культурно-географічному сенсі залишається історико-культурним феноменом. Саме про нього, згадуючи славну історію Рівненщини, як і Волині, північної Тернопільщини та Житомирщини, говорять під час урочистостей історики і державні мужі.