Знову ж таки , хто б сперечався. Але я, наприклад, був переконаний, що все це мало бути складником спільної великої програми державного будівництва, з якою і Прем’єр-міністр, і Президент ще тільки заступали на свої високі посади. А потім мали ретельно виконувати, за всіма пунктами: економіка, армія, культура, інформаційний простір… Зізнаюся, ті переконання лишилися в далекому минулому. Адже, як ішла і йде справа в цих стратегічних напрямках, сьогодні видно всім і кожному. І листи-підказки-вимоги до найвищих державців, подібні до згадуваного листа культуртрегерів, зараз із однаковим успіхом можуть писати і підприємці, і селяни, і військові, і монтери-ліфтери. Куди не кинь – «велика чорна діра».
Автори листа, серед котрих такі відомі й шановані постаті, як Іван Драч, Юрій Щербак, Ольга Сенюк, Тарас Федюк, Василь Герасим’юк, Микола Сулима, В’ячеслав Брюховецький, Володимир Панченко та багато інших, наводять дуже слушні слова Євгена Маланюка про те, що «культурне будівництво є псевдонімом будівництва державного».
А яку державу будують чи планують будувати наші нинішні керманичі й потенційні кандидати на президентську булаву? Хто про це колись чув якесь притомне слово? Який новий соціальний і сенсовий простір пропонують нові вожді-політики для України? Які СУТНОСТІ вони озвучують, пропонують, доносять до людей? Та ніяких. Їм практично нічого сказати. Все обмежується гаслами (які, до того ж, ніхто не збирається виконувати), а симпатії вдумливих і вимогливих виборців коливаються між «він симпатичний» та «вона енергійна».
Зрештою, якщо уявити, що голова уряду, чи Президент, чи хто інший дослухалися до волань діячів культури. То й що? Все буде в звичному українському стилі комуністично-олігархічного забарвлення. Перед виборами перекладуть для порядку пару-трійку авторів, «наближених до тіла», використавши це як передвиборчий піар, та й по всьому.
До речі, «опозиція» в особі Партії регіонів теж може когось перекласти, але там головне не заплутатися між Гулаком-Артьомовським і Аркадієм Сєвєрним… Сякі ж такі «культурні центри, інститути, спеціальні секції при консульствах і посольствах», підозрюю, в нас уже й зараз є, але якщо додати до них ще сотні подібних, то, за нинішнього стану речей, зиск від цього буде хіба родичам і знайомим української псевдо-еліти, яка здобуде там чергові «теплі місцинки».
Система прогнила, ось що. А переклади – річ хороша…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.