Еліта в Україні є. З погляду ієрархічної структури. Як є і в будь-якій спільноті живих організмів (навіть у стаді мавп є головні). Інша річ – з погляду функціонального. Коли еліта – не ті, що «зверху», а ті, що попереду. Хто веде суспільство, створює концепції, поліпшує умови існування. Це еліта політична. Культурна – ті, хто творить і впроваджує культурні й духовні цінності. Є наукова, економічна, державна й інші еліти. Усі апріорі – головні репрезентанти народу в світовому співтоваристві. Чи є така еліта в Україні? Яка її функціональна придатність?
Державна еліта
Це еліта державного управління. Обійдемося без прізвищ – їх багато. Що мала виконати ця еліта в Україні за принаймні останні п’ять літ? Одним із головних її завдань на 2005 рік – в умовах тодішнього українолюбства в світі – було завдання використати цей тренд у державних інтересах. В інтересах народу. Але результат діяльності державних еліт за цей час несподівано безрезультатний, перепрошую за каламбур. Україна стала парією в Європі та світі. До жодного жителя навіть країн «третього світу» сьогодні немає стільки вимог, як до жителя України, починаючи із законного перетину кордону між світами.
Щодо економічних і соціальних реформ, то вони красномовні. Помітні здалеку. В інтерв’ю УНІАН Ганне Северінсен (багато літ – співдоповідач ПАРЄ з виконання Україною зобов’язань перед РЄ) зазначила: «...ви повинні проводити реформи, робити демократизацію... Чому ви чекаєте, а не вживаєте реальних, ефективних заходів проти боротьби з корупцією?... Це буде легко, якщо українська еліта пообіцяє собі, що так і буде».
Українська еліта обіцяє – і собі, і суспільству. За принципом «обіцяв, то обіцяй і далі». Еліта – зразок для народу щодо сповідування моральних, соціальних та інших цінностей. Пригадуючи гучні скандали з фальшивими дипломами, скоєними у нетверезому стані ДТП, пійманими на гарячому з мільйонними хабарами «представників державної еліти», доходиш сумного висновку: еліта ця – унікальна. В розумінні її корумпованості й цинізму. Такі «зразки».
Економічна еліта
Цей різновид еліт теж унікальний – у силу свого походження. Такою ця еліта з’явилася на зорі незалежності України. Тоді суспільство дало мовчазну «згоду» на те, щоб народне майно було привласнене тими, хто нібито має здатність до господарювання. Але то була спритність активних спадкоємців номенклатурних еліт колишньої совєтської влади. Вони, як і належить економічній еліті, розгорнули будівництво, реконструкцію, закупівлю техніки.
Будівництво казино, ресторанів та котеджів для себе, закупівлю яхт і літаків – для себе ж, не для народу.У модернізацію економіки ніхто не поспішав вкладати кошти. Ця еліта висмоктала доступний їй ресурс і зупинилася. А економіка України сьогодні не конкурентноздатна. Україна – зона ризику. Дихають можливістю техногенних катастроф «об’єкт «Укриття», Київське море з радіоактивним намулом, старенький Дніпрогес; почастішали аварії на шахтах і транспорті, з викидами отруйних речовин. Байдужість суспільства до діяльності «капіталістів», які не бажають модернізувати викуплені за копійки заводи, хронічне недофінансування державою сфер життєдіяльності та невситима жадібність перетворили країну на рукотворний вулкан. І суспільство в цьому «допомагає» – «людським фактором». Вибухають склади зброї, обвалюються житлові будинки, стаються зіткнення поїздів – злодії крадуть рейки, дроти з електроопор…
Тема екології при такому «господарюванні» – неосяжна і окрема.
Культурна еліта
Україна з тисячолітнім духовним спадком опинилася під впливом дивних осіїв культурних цінностей.
Феномен «співаючих трусів», засилля попси, брак української книжки, кіно, газет і журналів. «Не розстріляне виродження» – за Павлом Коробчуком. За результатами опитування Інституту Горшеніна, 55,9% українців вважають рівень моралі низьким. 72,4% назвали пріоритетом збагачення, 15,3% – інтелектуальний розвиток. Суспільна мораль турбує «аж» 3,3% опитаних. Застосовуючи формулу Віктора Пинзеника, «ми йдемо дорогою обвалу, але це ще не приреченість». Перед новими загрозами люди шукають нових надій. Серед культурної еліти України є й подвижники. Вони стають у «живі ланцюги», рятуючи книгарні, театри від знищення їх частиною еліти державної.
Спільні риси еліт
Функціональна придатність інших еліт – аналогічна. Визначальна їхня риса – безвідповідальність за свою діяльність. Хто відповів за втрачені шанси України? Апофеоз безвідповідальності еліт – українські вибори. У владу знову йдуть ті, що поставили країну на межі прірви. Знову обіцяють рай на землі – не змінюючи стилістику цієї брехні. І їм знову вірять?
Реально еліт в Україні нема – є псевдоеліти. Феномен псевдоеліт складається з механізму зворотнього відбору та байдужості «всіх» до власної долі. Зразки байдужості – «гречка» й інші подачки. Жадібність і бездумність частини електорату – «30 срібняків» за продане майбутнє. Тривалість життя зменшилася, смертність зросла на третину, порівнюючи з 90-ми роками. Кількість населення – ледь за 45 мільйонів. Те, що псевдоеліти довели країну до стану колапсу, а подальше їхнє існування стає загрозою для всіх – зрозуміло. Головне питання – чи є в суспільстві здорові сили, здатні звільнити суспільство від псевдоеліт. Це питання життя і смерті – і країни, і народу.
Соціологи не винні за цифри опитувань. Змінювати форми економіки, політичного і соціального життя повинні обрані до влади та вибрані – кращі з усіх.
Ті, кого прийнято називати елітою.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода