Монумент «полум'яному революціонерові» Дзержинському було майже зірвано з постаменту на Луб´янській площі під час російських революційних подій 1991 року. Тоді путчисти у Форосі захопили Горбачова, а на екранах телевізорів демонстрували балет «Лебедине озеро». Балет закінчився, путчисти здалися. Розніваний натовп повалив монумент як головний символ радянського тоталітаризму. Те, що здавалося вічним, що стояло на Лубянській площі 33 роки, зникло за півгодини.
Серед інших численних монументів комуністичних лідерів Дзержинського спочатку завезли до одного з цвинтарів, а за деякий час ті пам'ятники, що являли собою художню цінність, зібрали у спеціальному парку біля одного з художніх музеїв. І на кожне відповідне свято до нього приносять квіти.
Потім постало питання, як обладнати місце, де стояв монумент. Підняли історичні фото. Виявляється, там колись був фонтан. Його вирішили відновити, адже знайшлися ескізи, а сама Лубянська площа для великого фонтану ідеальна.
Але фонтан так і не з'явився. Збудували велику клумбу.
І тільки зараз стало відомо, чому.
Боротьба з собою
За часи Бориса Єльцина повернути пам’ятник на місце вимагали комуністи. Вони називали Дзержинського символом порядку й законності, нагадували, що саме Дзержинський був організатором комун для безпритульних дітей. Тоді як критики повернення нагадували, що саме Дзержинський керував Всеросійською Надзвичайною комісією, що причетна до позасудових розстрілів тисяч невинних людей під час більшовицького перевороту 1917 року. А щодо дітей, то критики нагадували, що саме процес розкуркулення, розстрілів та переміщення до таборів і були головною причиною появи велетенської хвилі безпритульних. Таким чином Дзержинський «боровся з самим собою».
Але не тільки він. Боровся з собою і мер Москви Юрій Лужков, який чи не кожного місяця робив протилежні заяви. Заяви були відповідно до політичної ситуації на той чи інший момент. За часи Єльцина повернути пам'ятник було «злочином перед народом, зрада справі демократичних змін». Але коли до влади прийшов Володимир Путін, тон Лужкова різко змінився. Після деякої розгубленості Лужков заговорив про пам'ять, про те, що треба цінувати історичні традиції, і навіть згадував класичний вираз, що «той, хто забуває минуле, не має майбутнього».
Однак кадровий співробітник зовнішньої розвідки – Путін – виявився невеликим шанувальником Дзержинського, а окрім того, кремлівська адміністрація почала вкрай агресивну компанію розмивання комуністичного електорату. Щоб перехопити комуністичні ліві гасла, одночасно піддаючи комуністів нищівній критиці, спецслужби навіть створили спеціальну партію ЛДПР. Саме тоді з'явився Жириновський, який завжди заявляє, що у нього нема ні копійки, але саме зараз спеціальна парламентська комісія вивчає питання, як депутат Жириновський їздить на «Майбаху».
Вперед до традицій!
Ніщо не вказує, що прем'єр Путін був автором ініціативи стосовно повернення пам'ятника, тим більше президент Медведєв, який нещодавно виступив з «суворим засудженням сталінізму». Однак, зрозуміло, що ані комуністи, ані жириновці ніколи не вдалися б до пропозицій відновити пам’ятник Джержинському, якби розуміли, що отримають сувору негативну відповідь. Вони її ї не отримали, і це головне.
Але, якщо раніше можна було стверджувати, що пам'ятник Дзержинському не повернеться на своє місце ніколи, то тепер у цьому є сумнів. Політика галасливого патріотизму, антизахідні настрої, окопна психологія населення, економічні труднощі та кримінал даються взнаки, хоча б у символах... Недарма лідер КПРФ Зюганов заявив, що Дзержинський має стати символом правопорядку, а нинішня влада має брати з нього приклад. Політика дає своє наслідки: понад 27 відсотків населення Росії ставиться до Сталіна з симпатією.
Є ще один момент, чисто політичний. Зрозуміло, що між Путіним та Медведєвим розгортається неабияка боротьба за вибори 2012 року. Російський парламент – це путінський парламент. Можливо, що демонстративна пропозиція повернути монумент – це відверта антимедведєвська акція. Акція проти одного з лідерів, що пропонує модернізацію. На таку можливість вказує дивний збіг обставин – із однаковою пропозицією одночасно виступили дві партії, що ворогують майже 15 років. І зрозуміло, що найбільша партія «Єдина Росія», якою фактично керує Путін, висунути таку пропозицію не могла – це був би відвертий антимедведєвський виклик.
Так що Юрій Лужков недарма був свого часу обережний і не збудував на місці Дзержинського фонтан. Погодимось, що фонтан складніше демонтувати, аніж клумбу, якщо бажаєш знову поставити на постамент «Залізного Фелікса» і обкласти його квітами вдячності.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.