Громадянам Євросоюзу, які тимчасово проживають в Україні, пощастило. Їм випала нагода відчути різдвяну казку двічі. Крім Різдва за григоріанським календарем, вони стали свідками різдвяних святкувань і за юліанським стилем, якого в Україні дотримуються греко-католицька та всі православні церкви.
Звичайно, 25 грудня європейці намагаються поїхати на батьківщину, щоб відзначити Різдво в родинному колі. Повернувшись до України, вони не цураються можливості познайомитися з новими для них традиціями і скуштувати української куті.
Для Давіда Стуліка, який працює прес-аташе Представництва Європейського Союзу в Україні, православне Різдво – це ще одна нагода відсвяткувати і подумати про духовне. «Українське Різдво, – зазначає чех, – це можливість більше осмислити сам факт Різдва, бо у нас Різдво сполучене з таким матеріалістичним підходом, як у вас – Новий рік. Але тут в Україні це свято – більш духовна справа. Значення Різдва я відчуваю тільки тоді, як знаходжуся тут в Україні 6-7 січня».
У Чехії, на батьківщині Давіда Стуліка, Різдво святкують всі, не тільки віруючі, а в Україні він цього не побачив. «Єдине, що мене більш-менш здивувало – це що Різдво не святкує ціле суспільство, бо тут, як мені здається, (відчувається) велика спадщина з часів комунізму, Радянського Союзу, коли це свято було заборонене», – зауважує пан Стуліка.
Європейці – лише спостерігачі?
Для директора Французького культурного центру в Донецьку Франка Бурло улюбленою українською стравою на Різдво є кутя. Містичного змісту у різдвяному святкуванні він не бачить, для француза важливий новий культурний досвід.
Саме на Сході України він дізнався про традицію 12 страв. Під час святкування, згадує Франк, у господарів на Пісну вечерю на столі не вистачало однієї страви, довелося помізкувати. Врятувала ситуацію тарілочка з оливками. «Це свято, яке нас не дуже стосується, – говорить Франк Бурло, – тому якщо нас запрошують на святкування, ми з радістю беремо участь, але якби не запросили, то так би і було. На Святвечері я швидше спостерігач».
Основною відмінністю між святкуванням Різдва по-французьки та по-українським Франк Бурло вважає подарунки. Адже у Франції їх прийнято дарувати у Різдвяну ніч, а в українців – на Новий Рік.
Різдво – це не тільки подарунки
Ґабріеле Жайдіте, яка працює в посольстві Литви культурним аташе, з думкою француза не зовсім погоджується. Радикальної різниці в святкуваннях між католицьким та православним Різдвом вона не бачить, а традиції литовського та українського народів, на її думку, відрізняються мало.
«Тут (в Україні) багато хто постить, – каже Ґабріеле Жайдіте, – а 1 січня дехто ще не вважає Новим роком. Це дивує. Нам цьому варто повчитися. Для мене і для моїх колег українське Різдво – особливе свято. Ви ще не зробили з цих святкувань «свят заради свят», як часто ми бачимо це в Європі, де Різдво – це подарунки».
Для колишнього посла Німеччини Дітмара Штюдемана 7 січня – це особливе свято, оскільки свого часу він перейшов з протестантизму у православ'я. Тому в його родині відзначають Різдво двічі. Найбільше з різдвяної атмосфери він полюбляє різдвяну службу в церкві і читання Біблії.
«Це одне з найважливіших християнських свят,– говорить Штюдеман, – це народження Христа, який помер, щоб потім воскреснути і спасти нас. Звичайно, між західним та східним підходами є різниця. На Заході важлива християнська сім’я і Христос в центрі сім’ї. Але останнім часом комерціалізація все зіпсувала і від цього сімейного підходу вже майже нічого не залишилося. Боюся, що ця тенденція прийде і в східний обряд – до України, в православний світ».