Наступною цілком прогнозованою «несподіванкою» для України є неминучий конфлікт між виконавчою владою і Верховною Радою, оскільки після завершення виборів Президента як у нового глави держави, так і в уряду неминуче наступить «прозріння». Причина раптового інсайту виконавчої гілки влади банальна – з фінансової точки зору неможливо виконати усі обіцянки стосовно соціальних гарантій, а також підвищення (хоча й цілком виправданого) статусу і зарплат для вчителів, лікарів та інших службовців, котрі, власне, становлять хребет усієї соціальної інфраструктури. Виконання усього цього важливого проекту, котрий декларували фактично всі головні претенденти на президентський пост, постане під знаком запитання. Оскільки з державного бюджету його реалізувати не можна, а інші джерела фінансування – з царини фентезі.
Можливі системні конфлікти
З іншого боку словесно-демагогічної боротьби за виконання соціально важливих проектів опиниться Верховна Рада, котра нині по-суті входить в наступну передвиборчу кампанію. Принаймні, частина політичних сил із Верховної Ради будуть використовувати боротьбу за так звану соціальну справедливість як свій головний козир, котрий вигідно вирізнятиме їх на тлі інших політичних сил. Що неминуче призведе до боротьби фантастично добрих одних і недобрих інших, – але більш реалістичних – представників депутатського корпусу Верховної Ради.
А на додачу заполітизовані і ситуативні протистояння, згадані вище, можуть бути затьмареними більш потужними і системними конфліктами, котрі вже назріли і мають бути вирішені в Україні. При чому, вирішені негайно. З таких викликів найбільш приземленим неминуче стане різке падіння гривні після президентських виборів. Реалізація цієї події є по-суті лише питанням часу. Адже інфляційний потенціал 2009 року має бути скомпенсований, інакше виникнуть проблеми у всієї фінансової системи України. А уже оголошений відхід голови Національного банку України Стельмаха та його оточення робить цей процес формально оправданим зміною керівництва НБУ і надає українським політикам можливість улюбленої гри – переведення стрілок на інших.
Проте найбільшим викликом, котрий постав ще в 2009 році і залишається ще більшим на 2010 рік, є необхідність рішучої перебудови, а можливо, й просто розбудови від самого початку всього державного механізму, економічної системи та механізмів громадянського суспільства, відсутність котрих веде Україну все ближче і ближче до точки катастрофи – соціального вибуху, з одного боку, та до інституційної анігіляції держави, з іншого. Наразі Україна постала перед судом історії в ролі поганого студента. Тепер Україні треба складати «хвости» не лише з економічної, державно-інституційної, суспільно-інституційної розбудови за останні два десятиліття, а й незаліки з розбудови національної, культурницької та політичної за все XX століття, а почасти й за весь період XV – XX століть. Завдання не лише заважке з огляду на стислі терміни складання історичних «заліків», а й з причини потреби надзвичайно великих ресурсів – фінансових, технічних, інтелектуальних та людських. Де їх брати і як розпорядитися в наявних екстремальних умовах – питання не з легких і для сильної національної еліти, а для української – поготів…
Необхідно подолати виклики Росії
Прозріння стосовно цього найбільшого виклику частково присутнє у всіх політичних сил, але стратегічна і інструментальна неозброєність їх стосовно подолання цього виклику, а також відволікання на розрулювання сьогоденних справ може не дати жодній із них вирішити ці питання. Й відтак Україна на кінець 2010 року цілком вірогідно може постати перед вповні визрілою революційною ситуацією. Котра розродиться вже не лагідною Помаранчевою революцією, а більш екстремальною її формою.
Однак найгострішим серед викликів є, мабуть, зовнішньополітична ситуація, котра включає натиск Росії на міжнародну спільноту, й особливо Україну, як форпост протистояння новій російській тоталітарній гегемонії, до чого на сьогодні Україна не готова. Через понад 18 років від часу проголошення незалежності Україна все ще перебуває у стадії формування держави, що робить непростими її відношення не лише з Росією, але й і Європейським Союзом. Адже саме ця несформованість провокує весь час Росію на розхитування української державності. А враховуючи той факт, що Євросоюз ніяк не визріє до того, аби запропонувати Україні «пряник» у вигляді перспективи членства в ЄС, політичні і ділові еліти України ніяк не можуть наважитися на реформи, котрі подекуди можуть виявитися досить соціально болючими, але здатні наблизити Україну до Європейського Союзу.
На жаль, 2009 рік продемонстрував Росії, що її зусилля дестабілізувати Україну на різноманітних фронтах протистояння, починаючи від енергетичного і закінчуючи інформаційним, не знайшли адекватної оцінки в демократичному світі і при цьому вона не ризикувала своїми відносинами із Заходом. Нова українська еліта, котра має прийти до влади після президентських виборів, має усвідомити, що країни західної демократії не можуть вирішити за Україну всі її нагальні політичні і економічні проблеми. Бо наблизити Україну до об’єднаної Європи спроможна лише її трансформація з пострадянської країни-Попелюшки на сучасну, модерну та успішну європейську демократію.
Чи буде вона готова до цього у 2010 році – це питання і муситиме вирішити наступний Президент України, його оточення та Верховна Рада.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.