Згадані вістки надійшли з Москви, коли словаки відзначали Різдвяні свята за григоріанським календарем і готувалися до зустрічі Нового року, й тому місцеві ЗМІ не звернули на них жодної уваги.
В чому мало б полягати значення цих двох повідомлень із Москви для словацьких політиків? Почнімо з вістки, котру розповсюдили в другій половині дня 31 грудня 2009 року.
Офіційний представник «Газпрому» Сергій Купріянов, виступаючи по радіо «Эхо Москвы», повідомив, що його концерн відкликав із Стокгольмського арбітражного суду позов проти українського «Нафтогазу» за порушення договору про транзит російського газу до країн Центральної та Західної Європи у січні 2009-го. Купріянов сказав, що «ми оголосили форс-мажор. І всі клієнти з цим погодилися». Водночас додав, що з боку європейських споживачів російського газу на адресу «Газпрому» не було подано жодного позову стосовно газової кризи (агентства «Главред» та «Українська правда» від 31 грудня 2009 року).
Зі слів Купріянова випливає, що призупинення поставок газу з Росії через Україну далі на Захід має на сумлінні не визначена «вища сила». До речі, про це нагадував і надзвичайний і повноважений посол Російської Федерації в республіці Словаччина Олександр Удальцов на сторінках братіславської газети «Правда» ще 3 лютого 2009-го. Виникає запитання, що таке «вища сила», звідки вона взялася і кого уособлює?
Адже генеральний директор і заступник голови наглядової ради «Газпрому» Олександр Медведєв у словацькій газеті «Sме» (26 січня 2009 року) висловився, що «поведінка України була гіршою, ніж землетрус або повінь. Ми перестали подавати газ до української труби тоді, коли переконалися, що газ до Європи не надходить. Це сталося 7 січня... Маємо достатньо доказів, що кризу спричинила Україна. Вона мусить нести за це всю відповідальність».
Здавалося б, «винуватця» названо, а тим часом, кризу, виявляється, спричинила «вища сила».
Впливова німецька газета Frankfurter Allgemeіne Zeitung 6 січня 2009 року звернула увагу на те, що Кремль використовує російсько-українську газову сварку для того аби підірвати довір’я до України на Заході; щоб її інтеграційні прагнення до євроатлантичних структур були поховані або відчутно послаблені. Словом, після російської воєнної операції «прінуждєніє к міру» в Грузії в серпні 2008 року, Україна в січні 2009-го також отримала з Москви подарунок «дружби».
Для медіальної дискредитації України як безвідповідального транзитера газу, російський Газпром, за інформацією Reuters, найняв одне з найбільших світових ПР-агентств Omnicom та його брюссельський філіал Gplus Europe.
Неврівноважені коментарі та звинувачення з боку СловаччиниДезінформаційна війна Кремля проти України в країнах ЄС провалилася, крім Словаччини.
Про те, як дружньо найвищі словацькі посадовці в січні-лютому 2009 року поклали всю відповідальність за припинення поставок російського газу на Україну мовилося вже і
на сайті Радіо Свобода.
Додати можна хіба що те, що до цього дружнього хору словацьких політиків долучився навіть президент Словаччини Іван Гашпарович, заявивши, що під час газової кризи Україна повелася так, що «не заслуговує довір’я» (Pravda, 22.1.2009).
Чотири дні перед тим, як представник «Газпрому» Купріянов озвучив рішення відкликати зі Стокгольмського арбітражного суду позов на український «Нафтогаз», голова Рахункової Палати Російської Федерації Сергій Степашін розповів журналістам про «газові перевірки», що їх провели спільно Рахункові палати Росії та України і при цьому заявив: «жодної безпосередньої крадіжки в цій ситуації ми не знайшли. Україна не крала газ із газової труби»(
www.rosbalt.ru/print/701143.html,
http://glavred.info/print/news/265395.prn).
З цього випливає певна наука. Величезні зусилля Москви з метою підірвати довір’я до України в очах країн Євросоюзу успіху не мали. Виняток – словацькі політики, які до певної міри ще засліплені вірою у великого брата на Сході. Вони клюнули на вудочку Кремля. Результатом були неврівноважені коментарі та звинувачення на адресу України, як транзитера російського газу, що не заслуговує довіри. Тим часом, виявилося, що, головним винуватцем кризи, за дефініцією з Москви, стала якась точно невстановлена «вища сила».
Відомий словацький аналітик і знавець російських та українських політичних реалій Олександр Дулеба уже 10 років тому в своїй книзі «Україна та Словаччина. Геополітичні характеристики розвитку та міжнародне становище України» писав, що в майбутньому Словаччина «не зможе дозволити собі те, що дозволяє собі досі – нехтувати Україною, стратегічне значення якої у міжнародних стосунках має не лише центральноєвропейський вимір». Дулеба закликає словацький політичний істеблішмент присвячувати Україні значно більше, ніж досі, уваги. На його думку, Україна повинна стати «предметом систематичного професійного інтересу словацьких фахівців та суспільних інституцій».
Досі, 10 років після зауважень визначного політолога в Словаччині нічого не змінилося. Свідченням цього – непрофесійні, однобічні, навіть образливі висловлювання словацьких політиків на адресу України у зв’язку з газовою кризою у січні минулого року.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.