Українська невизначеність і російська визначеність

Сьогодні практично ніхто не може сказати, хто ж дійсно стане новим президентом України. Начебто Віктор Янукович попереду в усіх соціологічних опитуваннях останніх місяців, але кількість виборців, що не визначилася, також є великою. Так чи може на їхні голоси розраховувати Юлія Тимошенко не в першому, так в другому турі? А тут ще з’явилися припущення, що стрімко зростаючий рейтинг Сергія Тігіпка дозволить вийти до другого туру саме йому. І що ж буде у цьому випадку?

А що буде після президентських виборів? Це хтось знає? От виграє їх Віктор Янукович – і що далі? Чи вдається його партії сформувати більшість у парламенті або ж країною як і раніше управляє керований Юлією Тимошенко уряд? А позачергові вибори? Чи є гарантії, що Партія регіонів їх виграє? Або ж Януковичу знову доведеться співіснувати з прем’єром Тимошенко? А якщо Тимошенко стане президентом? Чи посилиться позиція правлячої коаліції в парламенті або ж Тимошенко доведеться його розпускати? А БЮТ виграє вибори? А може, це президенту Тимошенко доведеться співіснувати з прем’єром Януковичем?

А ось і диво: Тігіпко пройшов у другий тур і ... виграв його? Ну і далі що? Адже в нього взагалі немає прихильників у парламенті! Доведеться проводити дострокові вибори, а перед цим партія нового президента буде зростати як на дріжджах ... Або не буде? І доведеться президенту Тігіпко співіснувати з прем’єром Тимошенко. Або з прем’єром Януковичем?

Передбачуваність – це смерть політики

Така багатоваріантність розвитку, звичайно ж, здасться огидною багатьом культурним росіянам, які знають, що ім’я нового президента країни має визначатися в ході консультацій кількох випадкових людей в добре протоплених підмосковних саунах. І далі – по вертикалі влади. У цьому запорука успішного розвитку, відсутність хаосу і невизначеності.

Дійсно, ця невизначеність Україні щастя не принесла. Поки що. Перш за все тому, що її політики зовсім не прагнули до невизначеності. Вони якраз хотіли, щоб все було просто і зрозуміло. Як у сусідів. Однак у них не вийшло. І зараз теж нічого не виходить! Не виходить домовитися! І доводиться розраховувати на виборця.

Звичайно стабільність краще хаосу – якби тільки в Росії була справжня, а не телевізійно-номенклатурна стабільність. Але ось невизначеність краще визначеності – це я знаю напевне. Тому що передбачуваність політичних рішень – це смерть самої політики, торжество посередності, знищення ініціативи.

Невизначеність – це вимушена конкуренція, нехай маленький, але шанс на розвиток в майбутньому. Визначеність – запрограмований крах.

Саме тому мене аж ніяк не лякає, що за два дні до українських президентських виборів я не можу передбачити їхнього результату – як, до речі, не міг цього зробити ні в 1994 році, ні в 2004-му. Мене це тільки радує…