Сценарій з Януковичем
Прихід до президентської влади Віктора Януковича, власне, не принесе якихось особливих несподіванок. Остільки і він, і «донецька команда» дотримуються роками чи навіть десятиліттями вивірених схем, методів та, найімовірніше, не будуть схильні до якихось особливих інновацій у своїй діяльності. Тому, якщо говорити про зовнішньополітичний вектор України в добу президентства Януковича, то він, особливо на перших порах, буде знаменуватися практично повним відходом від курсу на зближення з НАТО і політичного «вливання» України до євроспільноти. Саме в політичному сенсі, оскільки економічний сенс буде суттєво відрізнятися, і, можливо, в подальші періоди правління Януковича вплине і на політичний.
Також зовнішня політика буде, знову ж, на перших порах дуже схожою на політику білоруського сусіда. Цебто, на словах декларація на всемірне, всебічне і стратегічне співробітництво аж до утворення різноманітних об’єднань із Росією, а на ділі – збереження економічного суверенітету. Принаймні, в зоні своїх інтересів. Що навіть не виключає певні економічні демарші і «продуктові» війни.
Так само у зовнішньополітичній сфері на словах будуть декларуватися готовність і бажання до євроінтеграції (маючи на увазі саме економічний вимір, тобто зв’язки з фінансовими інституціями і відкриття європейських ринків для українських, і в першу чергу ближніх до нового Президента бізнесових кіл), зближення зі Сполученими Штатами з тією ж метою, а на ділі буде відбуватися переважно віддалення від західних структур.
І не останню роль у цьому буде відігравати той факт, що хоча двічі «не судимий» Президент буде повністю реабілітований на українських теренах, але в західних політичних колах, м’яко кажучи, небагато перших осіб, а швидше всього, жодна із цих осіб не буде мати бажання проводити будь-які контакти з новим Президентом. І це буде важким тягарем не лише для самого Януковича, а в першу чергу для України. Оскільки наразі вертикаль виконавчої влади і влади в цілому буде зосереджена в точці сидіння Президента, то без його участі міжнародні проекти не зможуть бути продуктивними. А неучасть Президента у цих проектах або й відторгнення його від міжнародних контактів ці проекти поставить поза зоною реальності.
У внутрішньополітичному житті Україна буде мати суттєвий відкат від тих слабких паростків розвитку української мови, культури, історії і, власне, ідентичності, котрі і так майже зачахли, навіть за начебто сприятливого президентства Віктора Ющенка. І російська мова, котра вже симпатиками Януковича готується до введення в статус офіційної, саме так офіційно займе свої перші позиції й успішно буде витісняти українську дощенту вже й не лише де-факто, а й і де-юре.
В економічній сфері треба очікувати потужного перерозподілу не лише сфер впливу, що зрозуміло само по собі, на користь «донецьких» і близьких до них кланів, а й тотального перерозподілу майна, оскільки криза не дає в найближчі роки шансів для економічного розвитку жодних структур, а апетити бізнесових кіл до отримання прибутків і загалом експансії не зменшились.І єдина можливість – це поглинання інших, що неминуче буде відбуватися. Можливо, навіть у ширших масштабах, ніж якби це відбувалося в спокійні, позакризові часи.
Спроби економічної експансії у західному напрямку також мають призвести, принаймні в найближчі два-три роки, до переосмислення курсу і, можливо, навіть частково повернення до євроінтеграції, аж до спроби відновити переговори з НАТО. Але ще до цих часів треба буде дожити, оскільки всі потужні негативні чинники можуть спрацювати на те, що політичний режим буде зметений внутрішніми катаклізмами.
Ще один чинник, котрий необхідно відмітити, те що після приходу до влади Янукович не лише не в змозі буде виконати всі свої соціальні зобов’язання, а й неминуче перегляне в бік зменшення і наявні соціальні програми й гарантії. Оскільки бухгалтерія «донецьких» завжди відзначалася не лише жорсткістю, а й прагматичністю щодо всіх тих, хто не входить до донецького клану. А до нього не входить за означенням переважна більшість населення України.
Відтак, ті роки, які Україна буде мати за президентства Януковича, будуть відзначені тотальним зубожінням громадян, перетворенням України майже повністю на країну-парію і демонтажем залишків соціальної інфраструктури, а також інфраструктури, що обслуговує громадян України. Аж до опалення, освітлення і так далі.
Сценарій з Тимошенко
У разі приходу до влади Президента Юлії Тимошенко Україну очікує дещо інший сценарій. У зовнішньополітичній сфері Тимошенко, як динамічний і блискучий гравець, принаймні в перші часи свого правління, зуміє розіграти партію покращення стосунків, як із північним сусідом, так і з західними партнерами за рахунок низки оперативних виграшів у цій сфері. Але в стратегічній сфері, як у зовнішньополітичному, так і в інших напрямках, як нового Президента, так і Україну очікують неприємні сюрпризи. Оскільки для того, щоб отримати стратегічний виграш, потрібно мати щонайменше саму стратегію і тих, хто буде її реалізовувати. А з цим у Юлії Тимошенко, як раніше, так і зараз є великі проблеми. Проте в перші роки зовнішньополітичні зв’язки України принаймні не стануть гіршими, ніж на сьогоднішній день, а можливо, у чомусь і покращаться.
Внутрішня політика нового Президента Тимошенко має вирізнятися не лише оперативним динамізмом, а й сумішшю прагматизму і популізму, а ж до демагогії. Хоча цю межу, можливо, і не буде перейдено, бо погіршувати стан української мови, культури, інформаційного простору далі просто немає куди. У сфері ж виконання обіцянок стосовно соціальних гарантій Тимошенко неминуче зіштовхнеться з тими ж проблемами, що і Янукович. Виконати їх у повній мірі змоги не буде. Навіть збереження соціальних гарантій на тому ж рівні, що є нині, вимагатиме нових потужних джерел наповнення бюджету. А от які джерела зможе найти новий Президент Тимошенко – питання більш ніж цікаве.
Очевидно, що відразу ж, віддаючи перевагу оперативним над стратегічними методами, Тимошенко спробує залучити до України нові запозичення МВФ та приватних інвесторів, і, мабуть, досягне в цьому успіхів. Оскільки до нового Президента (особливо маючи на увазі її вміння давати досить жорсткі гарантії), буде довіра, підкріплена юридичними зобов’язаннями. Хоча цей хід і принесе Україні надзвичайно великі проблеми в майбутньому. У цьому разі новий Президент Тимошенко зможе вирівняти як економічну, так і великою мірою політичну ситуацію всередині України і здобути підтримку населення, принаймні на найближчий рік-півтора.
Проте у сфері економічного розвитку постане нове питання, від якого залежатиме майбутнє Президента Тимошенко і майбутнє України. Потрібні направду стратегічна програма розвитку України і ті інституції, котрі зможуть її реалізувати. А з цим проблеми значні. Адже в Україні на сьогодні немає таких структур. Навіть ті, що були два десятки років тому, демонтовані і деморалізовані вщент.
Мало того, проблеми є з дієздатним оточенням у найближчому колі Президента. Адже вона фактично скрізь грає сама, а в своєму оточенні не змогла створити потужні команди, а лише слухняних виконавців, що дивляться їй в рота. А з цим велика проблема, оскільки той неймовірно великий об’єм стратегічних завдань, що постануть перед Президентом Тимошенко, буде вимагати надзвичайно великої кількості команд і зовсім іншого ґатунку.
Хоча тут треба сказати, що у цьому сенсі Україна має шанс. Якщо сама Юлія Тимошенко і особливо її найближче коло зрозуміють цей явний стратегічний програш, залучать відповідних фахівців, котрі ще є в Україні, то ситуацію можна буде вирівняти, і Україна отримає сильний поштовх до розвитку замість наростання лавини боргів. Відтак, якщо на терези покласти стратегічні можливості цих двох кандидатів, то можна сказати, що Янукович – це шанс до стратегічного розкладу України, а Тимошенко, хоча й у незначній мірі, має потенціал до розвитку. Інше питання – чи зможе вона його реалізувати?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.