«Українізація» чи «русифікація»?

Від 2004 року його переконують, що головною ознакою політичного життя в сусідній державі є повна розбалансованість влади, її неефективність, тертя між Президентом і Прем’єр-міністром. І як результат – карколомна економічна криза, збідніння населення, фіаско чинного президента на виборах глави держави.

Росія, на думку її керівництва, виглядає зовсім інакше. Влада тут збалансована, ефективна, президент і прем’єр працюють у гармонійному тандемі. І проблем з обранням  ані у Володимира Путіна на другий термін, ані у Дмитра Медвєдєва на перший не було.

Проте виникає наступне питання: а як у Росії з економічною кризою? Чи вдалося її керівництву вирішити соціальні проблеми громадян після того, як виявилося, що нафтодоларів у безмежній кількості вже не буде? І тут варто звернутися до контексту висловлювань Володимира Путіна.

Прем’єр виступав на засіданні Державної ради, яке заздалегідь назвали історичним. Тому що на нього запросили представників опозиції – навіть непарламентської, майже призабутої у ЗМІ. Тому, що представники опозиційних партій говорили про фальсифікацію результатів останніх місцевих виборів. Якщо б у Росії була стабільність путінських часів, всю цю декорацію плюралізму просто не потрібно було б вибудовувати.

Тому російський прем’єр має розуміти своїх українських колег. Жодний із них ніколи не хотів «українізації», тобто постійної політичної конкуренції, яка так лякає Путіна. Кожний хотів повної монополізації влади для себе й свого жадібного оточення.

Проте в умовах обмеженого фінансового ресурсу доводиться звертати увагу на співгромадян, доводиться конкурувати, доводиться цікавитись не тільки своїми – і клановими  інтересами. Це і є «українізація», яка в Росії була задовго до України, в 90-і роки, коли президент Борис Єльцин був у постійному конфлікті з парламентом, уникав імпічменту, а при переобранні на другий термін змушений був шукати компромісу з олігархами, бо його власний рейтинг можна було порівняти із рейтингом чинного українського Президента Віктора Ющенка.

Звичайно, в Росії і до цього періоду власної історії ставляться без особливої поваги, називають клятими 90-ми. Проте всі теперішні лідери цієї країни вийшли з тих самих 90-х, з того самого періоду конкуренції, за яким у тодішній Україні, Україні Леоніда Кучми, уважно стежили і на уроках якого вчилися представники нової української політичної еліти.

Так що Володимир Путін мав би побоюватися не «українізації» російського політичного життя, а усвідомити, що це українське політичне життя 2004 року «русифікувалося». І що поробиш, коли в цей час Росія вже існувала в іншому політичному і історичному вимірі і змушена була стежити за політичним життям України з такою ж увагою і зацікавленістю, з якою в Україні 90-х стежили за політичним життям Росії?

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.