Селінджер: життя без «дурнуватих розмов із людьми»

Український читач запізнав Голдена Колфілда під час хрущовської відлиги. У листопадовому номері журналу «Иностранная Литература» 1960 року був опублікований переклад Рити Райт Ковальової. Одразу цей твір став сенсацією, стверджує російський філософ Борис Парамонов, оскільки він був величезним відкриттям для молоді Радянського Союзу. «Тодішній радянський читач не ідентифікувався з цим американським підлітком, – зауважує філософ, – але йому просто був дуже близький бунт проти офіціозу, проти людського відчуження, проти цілого набору усталених цінностей, якими повинні були керуватися в соціальному житті»,.

17 літнього героя роману Голдена Колфілда викидають зі школи, бо він погано вчиться. Голден вирушає до Нью-Йорка і тут починаються його мандри та пригоди, що ведуть до своєрідного просвітлення. Протягом трьох днів він гуляє по місту, зустрічає плеяду колоритних особистостей, ламає собі голову над такими екзистенційними питаннями, як – де зимують качки. Усі ці пережиття штовхають його на роздуми про власну ідентичність, справжнє значення любові та сексу. Голден доходить висновку, що світом керують лицеміри... Рятує нещасного Голдена від розпачі його менша сестра...

Хоча Селінджер написав ще три твори, і всі вони були бестселерами, одного прекрасного дня він просто пішов так би мовити «з життя». Він поселився в маленькому містечку в північному штаті Нью Гепмшер і уникав будь-якого контакту з літературним, видавничим та журналістським світом. Якщо, не дай Бог, хтось впізнав його на вулиці і наважився до нього підійти, Селінджер просто втікав від цієї людини.

Ніхто не знає, писав він далі чи ні. 1974 року з’явилося єдине інтерв’ю з Селінджером, в якому він зізнався : Я люблю писати, але я пишу для себе, для насолоди.

Дехто подейкує, що в його сейфах знайдемо купу невиданих творів. Так, Селінджер любив писати, але він не любив видавничу справу, не відомо, чи то він десь попікся, чи він просто був диваком, і все це йому набридло.... Селінджер вдруге став відомим тим, що не хотів бути відомим.

Попри всі його бажання сховатися від світу, час від часу, світ все ж таки його знаходив і, судячи з реакцій Селінджера, добряче діставав.
Спочатку його дочка, а потім давня коханка опублікували свої мемуари про нього, які не змальовували його в позитивному світлі. Селінджер войовничо обороняв свій приватний світ, він начебто здійснював бажання свого найвідомішого героя Голдена Колфілда, збудувавши собі власний дім далеко від усіх, де він міг прожити своє життя, уникаючи «дурнуватих розмов з людьми». Це йому вдалося.