Київ – Днями мені довелося стати свідком того, як у сусідньому домі його мешканці і двірник уранці «героїчно» виштовхували з під’їзду літню жінку без певного місця мешкання. Вона опиралася, казала – «куди я піду, адже на вулиці мороз за двадцять градусів». Але її, все ж, вдалося «нейтралізувати». В кінці діалогу на запитання, хто ж її взагалі впустив у під’їзд, жінка відповіла: «Знайшлися добрі люди». І дійсно, якби не пустили до під’їзду, то у неї були всі шанси замерзнути на столичній вулиці. Таке, на жаль, довелося бачити, і не раз.
Трагічна статистика
Якщо вдатися до статистики, то трагічні цифри просто вражають.
Загалом, по допомогу лікарів з обмороженнями чи переохолодженням звернулися понад три тисячі пацієнтів. Дві третини з них довелося шпиталізувати. У трійці лідерів із обмороження перше місце посідає Київ. У столиці довелося шпиталізувати 814 постраждалих. На наступних місцях – Донеччина і Луганщина.
За даним ж прес-центру УНПЦ екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, у період з 18 грудня 2009 року по 21 січня 2010 року 236 осіб загинули і 2.118 шпиталізовано внаслідок переохолодження й обмороження.
52 людини замерзли в будинках, одна (Хмельницька область) загинула в автомобільному заторі. Інші, очевидно, просто на вулиці...
Найбільша кількість загиблих від переохолодження в Донецькій області – 97 осіб, у Запорізькій – 29 осіб, у Київській – 17 осіб, у Волинській – 16 осіб, 13 замерзли у Сумській, 10 – у Хмельницькій, 7 – у Чернівецькій області, по 6 – у Херсонській, Харківській, Миколаївській областях, по 4 – у Дніпропетровській, Кіровоградській, Івано-Франківській і Рівненській областях, по 3 – у Вінницькій і Луганській областях, 2 – у Черкаській, по 1 – у Львівській, Полтавській, Тернопільській і Чернігівській областях і Криму.
При цьому варто звернути увагу на той факт, що найбільше людей загинуло саме у Донецькій області – майже половина загиблих. І це при тому, що там проживає лише 4,9 мільйона чоловік, тобто трохи більше, ніж 1/10 населення держави. Невже ж у краю териконів найсуворіший клімат чи найтеплолюбивіші мешканці? Чи причина в іншому – в тому, що певна політична сила, яка там безконтрольно владарює останні 10 років, змогла насадити не тільки у владних структурах, а і в суспільстві зневагу до людських життів? Якщо так, то можна собі лише уявити, що буде з українцями у разі, якщо ця політична сила поширять свою безконтрольну владу на всю Україну…
А загалом проблема значно ширша і серйозніша, ніж загроза життю бездомних громадян України у люті морози. Неохайні і не завжди тверезі безпритульні бродять вулицями українських міст, з ранку до вечора риються в контейнерах зі сміттям, стоять з простягнутою рукою в підземних переходах, нишпорять по парках і скверах у пошуках пляшок, всіма силами намагаючись знайти хоч шматок хліба, а ми, проходячи повз них, мовчки відводимо очі.
Вони покірно замерзають на зимових вулицях, але українці (включно із найбільшими демократами при владі!) роблять вигляд, що це нікого не обходить. Вони безнадійно борсаються у цьому житті, намагаючись вижити. Їхній «паралельний світ» обдає нестерпним смородом давно немитих, неохайних тіл. А у стражденних, вицвілих очах – безнадійна туга за втраченим перемішується з болем погаслих надій.
Відмахнутися від цих людей не можна, тому що вони теж громадяни України. І тому що вони люди. І не лише їхня вина в тому, що немає в них ані дому, ані роботи, ані майбутнього.
Безхатченко не має постійного дому, він вічний мандрівник. Також у нього немає і майна. Він гедоніст: якщо пощастить, то він влаштує бенкет на смітнику. Навіть алкоголь він п'є не лише від звичної потреби, а ще й тому, що йому необхідно якимсь чином зігрітися у морозні зимові дні. Безпритульний живе як друїд разом з тваринами, бродячими собаками і він краще за всіх розуміє їхню мову і звички. Він займається жебрацтвом і спить на лавках в метро, але вхід у нормальне життя для нього вже закритий.
У «людини вулиці» немає друзів, і в його жорстокому і дуже специфічному світі кожен ворог іншому. По суті бездомний – це символ жалюгідного похідного 1990-их років, епохи часів президентства Леоніда Кучми. Оскільки саме в ті часи одні пристосувалися владарювати, інші торгувати на базарах, а ще інші – жити на смітниках.
Це теж громадяни і люди
В Україні кількість осіб без визначеного місця проживання щороку дедалі збільшується. З цього приводу існує якась закрита статистика, але, переконаний, вона далеко не повна. Нині ж ця проблема набуває таких масштабів, що без цільової державної підтримки її вже не вирішити. Отож, на мою думку, чи при Верховній Раді, чи при Кабінеті Міністрів варто було б створити постійно діючу Комісію з громадянських прав безпритульних.
Важливим аспектом діяльності такої Комісії мало б стати сприяння у вирішенні проблеми ідентифікації всіх осіб, котрі не мають постійного місця проживання, а значить, обмежені в можливості отримати пенсію (бо не мають реєстрації), чи влаштуватися на роботу (не маючи посвідчення особи).
Можливо, було б варто поставити перед Міністерством внутрішніх справ питання про надання в районних відділеннях міліції тимчасових посвідчень особи певним категоріям безпритульних. Що значно могло б скоротити шлях до остаточної соціальної реабілітації цим обездоленим громадянам України.
Свого часу значна кількість нинішніх безпритульних побувала у різного типу державних установах. Це ті, що виросли у сиротинцях, а особливо ті, хто відсидів у в`язницях. На мій погляд, суть проблеми полягає ще й у тому, що людям не допомагають переходити від вимушеного життя в державних установах до нормального життя в суспільстві.
Можливо, тут варто звернути увагу на успішний досвід Великої Британії. У Лондоні якийсь час тому були створені Спеціальні бригади захисту здоров`я, які розшукують безпритульних, щоб надати їм посильну допомогу. Ці Спеціальні бригади мають повноваження надавати негайну допомогу безпритульним, наркоманам, алкоголікам та особам із психічними відхиленнями і працюють на лондонських вулицях після опівночі. Їхнім завданням є негайно забезпечувати місця в наркоклініках чи в психіатричних лікарнях для тих, хто цього потребує.
Важливим є, на мою думку, і сам новий підхід британців до розв`язання проблеми безпритульних. Адже в них справа допомоги змінює свій фокус від підтримки безпритульних на вулиці (а значить – від своєрідного заохочення такого способу життя шляхом роздачі харчів і грошей) до створення відповідних служб, які забиратимуть людей з вулиці і зможуть їм допомогти забезпечити дієздатність і самодостатність в майбутньому.
Ключем розв`язання проблеми безпритульних у Великій Британії стало зосередження допомоги на найбільш вразливих особах, які є гостро залежними від наркотиків, алкоголю чи є психічно хворими. Акценти допомоги робляться на наданні більшої підтримки молодим людям, котрі виходять із в`язниці, психічної лікарні або ж залишають військову службу. А координуванню підлягає праця організацій, що роздають суп та одяг безпритульним. Крім цього, контактні групи мають досвід розпізнавати проблеми безпритульних і виходити на потрібні їм конкретні служби.
На жаль, можна прогнозувати, що за час значних морозів в Україні можуть замерзнути ще десятки, якщо не сотні людей, особливо у тих регіонах, де фактом є «покращення вашого життя вже сьогодні».
Безумовно, що, попри всю політичну колотнечу, проблема безпритульних в Україні має бути терміново взята під контроль держави, а громадські організації та соціальні фундації мають надавати суттєву допомогу у її вирішенні. Бо якщо Українська держава є дійсно цивілізованою, то в ній не повинно бути «людей вулиці», кинутих напризволяще суспільством. Суспільство має піклуватися про долю своїх громадян і не давати їм опускатися на соціальне дно. А всі мають пам’ятати, що ті, хто «впав» на це дно, є співвітчизниками і мають право очікувати на те, що суспільство, врешті-решт, подасть їм руку братньої допомоги.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.