Яку роль можуть зіграти ці дебати у подальшій політичній долі їх учасників – реальної учасниці Юлії Тимошенко та «віртуального» – Віктора Януковича? Чи можуть мати вплив на перебіг другого туру виборів? Наскільки вдало змогла Юлія Тимошенко провести дебати з порожнім стільцем, який не раз назвала «пустим місцем», зауваживши, що «важливо, щоб це пусте місце не зайняло посаду Президента України»?
Ці питання – окремі з цілої низки, котрі виникають після історичних, поза сумнівом, дебатів. – Подібних, принаймні, досі не було. Чи існують однозначні відповіді на ці питання?
«Я хотіла цьому пустому місцю поставити питання»
У перші хвилини дебатів Юлія Тимошенко означила кілька важливих питань, адресованих порожній трибуні навпроти. – Як бачить її невидимий опонент майбутнє країни? Чому побоявся продемонструвати, «який у нього рівень інтелекту»? Зауважила, що країна знає Віктора Януковича тільки «з білбордів та рекламних роликів». Дебати, мовляв, передбачали можливість побачити його «справжнього», але… «Запах страху в цій студії», – сказала Юлія Тимошенко, означає, що її опонент – боягуз, і переклала для російськомовної аудиторії: «по-російськи – трус».
Потім питання перемежовувалися з пропонованими відповідями. Про енергетичну безпеку країни, «азаровщину», газотранспортну систему як стратегічну власність України, майбутню модель держави, її місце в світі тощо. Поставлені питання, вірогідні відповіді, а також питання без відповідей Юлія Тимошенко ілюструвала цитатами – висловлюваннями народних депутатів Василя Кисельова, Тараса Чорновола, не обійшовши пікантної інформації про «закатування в асфальт» і «полювання як метод політичних розборок».
Уважні слухачі дебатів могли дізнатися багато цікавого з цих питань з відповідями і без, замислитися над почутим і, напевно, в цьому – явна успішність дебатів для Юлії Тимошенко. Решту часу вона не менш успішно використала для популяризації власної виборчої програми, для застережень – «ми стоїмо перед цунамі нечесності», а також – для пропозицій: «давайте разом побудуємо новий шлях для України».
Усе це, як і відверте зізнання Юлії Тимошенко про найсокровеннішу – «єдину мету» її життя – «вільну і щасливу країну», в якій буде подолано корупцію, а права і свободи кожного будуть захищені, могло б виглядати, як останній «золотий цвях», що приб’є табличку з надписом «Президент» на дверях її кабінету після 7 лютого. Якби не…
Якби не…
Насамперед – якби не зверталася Юлія Тимошенко до «пустого місця», а звернулася, наприклад, до тієї аудиторії, яка її слухала. Точніше – до електорату, за великим рахунком, – до народу України. Це був унікальний шанс сказати більше, ніж промовляли досі усі білборди та ролики – і Віктора Януковича, і самої Юлії Тимошенко.
А ще якби команда пані Тимошенко ретельно допомогла їй продумати варіанти її «самодебатів» (жоден експерт-фахівець не передбачав участі в дебатах Віктора Януковича апріорі, хоч деякі «мрійники» й сподівалися, що «о 20 годині вечора Віктор Янукович на дебати все ж прийде»). Але підготовка явно «дала маху» – сплетіння цитувань і обіцянок, скарги на «не дають мені зробити» з нагадуванням про вже зроблене, – все це надало дебатам певної сумбурності. Були й неточності – наприклад, народні депутати Тарас Чорновіл, і Василь Кисельов – уже колишні члени Партії Регіонів.
А ще якби Юлія Тимошенко не тільки бачила перед собою «пусте місце», а й ту істину, що справжній її опонент на цих дебатах – не так навіть Віктор Янукович, як соціально-економічна ситуація в країні. І якби не віддала так багато сил і часу впертій боротьбі з «пустим місцем», то більше могла б сказати про конструктивну частину власної програми.
Трагікомедія «пустого місця»
Для Віктора Януковича ігнорування дебатів може стати трагедією. Оскільки перед його прибічниками, фанатами, оточенням, зрештою, і перед самим собою він дійсно виглядає дезертиром, чи ж «боягузом». Можливо, він і сам не підозрює, що побоявся з’явитися на чи не найважливішу «битву» свого життя?
Інший бік цієї трагікомедії – те, що «лідер» із продемонстрованими ним морально-вольовими якостями має високі шанси стати «лідером нації». Постає питання і про безвідповідальність, іншими словами – проблему відповідальності. Чи має моральне право (бо юридичне, як відомо, має) політик, кандидат на Президенти, не з’явитися на офіційні дебати – очікувальні і визначальні?
Україну, після першого туру президентських виборів, поціновано у світі як країну, де принципи демократії перемагають. В усіх інших країнах, де перемагають такі принципи, кар’єра політика, який не з’явився б на дебати зі своїм опонентом, на цьому була б і завершена. Чи Україна вже досягла такого цивілізаційного рівня – продемонструють вибори.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.