Бути науковцем в Італії нелегко

Колишній киянин Олексій Литовченко, за фахом фізик, працює в лабораторії Національного інституту ядерної фізики в північному місті Падова. Дев’ять років тому, як співробітник Інституту ядерних досліджень НАНУ в Києві, він виграв стипендію для проведення наукової роботи в Італії.

Поїхав працювати за кордон, щоб розширити сферу професійної діяльності й удосконалити свій фах. І в цьому плані Олексій почувається задоволеним. У місцевому університеті отримав другу спеціальність із технології обробки поверхонь – нанесення тонких плівок. Набуті знання допомагають йому в роботі із тонкоплівковими сонячними батареями. Український дослідник співпрацював у міжнародному проекті зі створення великого адронного колайдера.

«В Італії я мав змогу надрукувати більше статей у міжнародних спеціалізованих виданнях, – розповідає 38-річний Олексій Литовченко, – Тут завжди є можливість поїхати за кордон на якусь конференцію чи робити експерименти. У науковому плані та щодо матеріально-технічної бази для роботи, то тут кращі умови, порівняно з Україною».

Заробітна плата пана Литовченка за італійськими мірками невисока. У середньому науковець тут отримує 1200 євро на місяць. Сума заробітку залежить від участі в тому чи іншому науковому проекті, говорить український фізик із Падови. Професійне життя Олексія так і проходить у ритмі «від проекту до проекту», а це означає відсутність стабільності і невпевненість у завтрашньому дні.

З такою проблемою стикається більшість науковців, незалежно від того, іноземці вони чи ні, зазначає директор Вищої міжнародної школи наукових студій у місті Трієсті Стефано Фантоні. Він зауважує: «Система тимчасових контрактів для дослідників поширена і в інших країнах світу. Але різниця полягає в тому, що десь помітно більша фінансова підтримка або з боку держави, або від комерційних структур. І це сприяє кращій мобільності науковців: якщо ти втратив місце в одній лабораторії, то швидко знайдеш його в іншій. Однак в Італії це не так просто».

Проблема щодо чесної конкуренції, бюрократичні перешкоди для іноземців

Пошук можливості долучитися до нового проекту ускладнюється й тим, що тут не завжди дотримуються умов чесної конкуренції. Зокрема, серед учасників конкурсу можуть віддати перевагу знайомій або рекомендованій особі. Одним словом, зауважує Олексій Литовченко, як і в Україні, діє непрозора система відбору претендентів.

Інша серйозна перепона для роботи в Італії – надзвичайно складні і довготривалі бюрократичні процедури для отримання або поновлення дозволу на проживання. Видача документів часто затримується на місяці, внаслідок чого науковець позбавлений можливості виїздити за кордон для участі в диспутах чи конференціях.

Слаборозвинена інфраструктура прийому студентів та високі ціни на житло – ще одна перешкода для іноземних дослідників, вважає президент Італійської наукової асоціації Алессандо Фралеоні.

А щодо позитивних мотивів, які спонукають іноземців обирати італійські лабораторії, пан Фралеоні зазначив: «Приваблює насамперед сама країна, де гарно жити, гарний клімат і смачна здорова їжа. А це, повірте, не такі вже другорядні фактори. Потім країна дуже багата на архітектурні пам’ятки, і це також приваблює. У професійному плані, попри труднощі, науково-дослідницька сфера в Італії розвинена на пристойному рівні, хай не на дуже високому, адже багато років ми не маємо нобелівського лауреата».

На розвиток науки Італія виділяє один відсоток від свого ВВП, а середньоєвропейський показник становить майже 2 відсотки державної допомоги. Кволо підтримує італійську науку і приватний сектор – 40 відсотків фінансових інвестицій, тоді як, наприклад, у країнах Скандинавії допомога від комерційних структур майже удвічі більша.