У більшій чи меншій мірі
депутати, які виступили зі своїми заявами, обурилися тим, що їхніми картками хтось скористався, коли їх узагалі не було в сесійній залі.
У людей, не обізнаних із парламентськими звичаями, може скластися враження, що в наївних депутатів хтось підступно поцупив картки для голосування. Та насправді парламентарі повелися подібно до аферистки з відомого кінофільму «Діамантова рука» – коли її застукали в готельному номері з клієнтом, вона експресивно заявила: «Не винна я!..»
Зранку з ложі преси Верховної Ради часто можна бачити таку картину в сесійній залі: один депутат ходить і вставляє з десяток депутатських карток. Він реєструє своїх колег, яких наразі нема (і, можливо, і взагалі не буде цього дня). Згодом він за них і голосуватиме.
Секретом Полішинеля є той факт, що абсолютна більшість народних обранців здає свої картки для голосування колегам-депутатам, яких уповноважило керівництво фракції. Цих уповноважених називають десятниками. Вони відповідальні за голосування «своїх» карток.
Коли депутатів у залі обмаль, то уповноваженому депутатові доводиться крутитися на всі боки, натискаючи з десяток кнопок для голосування. Через це їх прозвали ще й піаністами – так активно по клавішах луплять.
Голосування за себе і за колегу формально є порушенням. Бо депутат повинен голосувати персонально. Але зараз це порушення стало правилом.
Ба більше. Ще років десять тому парламентські фотографи та телеоператори полювали за кадрами, як один депутат натискає одразу дві кнопки. Тепер вже об’єктиви особливо не зважають на «піаністів», які під час голосування скачуть, граючи одразу на десяткові машин для голосування. Ба навіть у багатьох десятників вже є навіть спеціальні футлярчики для карток!
В українському парламенті зараз набереться заледве десяток депутатів, які тримають свою картку у власній кишені. Якось один із них напівжартома казав, що, мовляв, варто нам було б створити міжфракційну групу. Утім, насправді було не надто смішно, бо йшлося про деградацію українського парламентаризму.
Політичні сили, представлені в парламенті, часто ділять на демократичні та недемократичні. Проте автор цих рядків, як парламентський кореспондент, має підстави стверджувати: коли йдеться про гру на парламентських машинах для голосування, жодної відмінності між ними немає.
І, повертаючись до більш чи менш гнівних заяв чотирьох нашоукраїнців, хочу зауважити: депутатів справді могло не бути в залі, але їхні картки при цьому справді могли проголосувати. Але це абсолютно не суперечить повсякденній практиці Верховної Ради.
Конфуз підкрався цілком помітно
У цих народних обранців хочеться запитати: пані та панове, а чому 3 лютого, коли вас не було, в сесійній залі були ваші картки? Ви що – не знали, яке питання в цей день розглядатиметься? Чи ви не знали, яку кнопку з цього приводу може тиснути той, у чиїх руках опинилася ваша картка? Ну, то тихцем з’ясуйте з ним стосунки, заберіть свою картку, а не виступайте в образі ображеної невинності.
Радий буду помилитися. Але чомусь здається, що нашоукраїнці просто недбало ставляться до своїх депутатських обов’язків. Чи надто активно і, м’яко кажучи, непослідовно домовляються із різними центрами впливу в парламенті.
І цей випадок – зайва ілюстрація того шпагату, на якому сидить багато депутатів-нашоукраїнців. Щоправда, на відміну від інших фракцій, у роздертій супеерчностями НУНС ситуація з депутатськими картками така сама заплутана, які і з усім іншим. Очевидно, це і стало причиною конфузу чотирьох нашоукраїнців. Але хто їм винен, крім них самих?..
До речі, 3 лютого, коли ухвалювали зміни до закону про вибори Президента, стався направду неординарний навіть для розбещеного українського парламенту випадок. Перед остаточним голосуванням до сектору нашоукраїнців завітали кілька депутатів-регіоналів, які й почали натискати кнопки.
Такого ще не було! Завжди цим займалися лише свої «піаністи» зі своєї фракції! А тут лише зніяковілий Юрій Кармазін кволо намагався завадити…
Чому замість прихильників Ющенка голосували прихильники Януковича, залишається лише здогадуватися. Але є підстави вважати, що все відбувалося за домовленістю…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода