Фахівці звертають увагу на те, що соціальний капітал міг би стати в Україні фактором об’єднання суспільства. Та досі не став.
Які причини занепаду соціального капіталу в Україні? Чи подібні до тих, які існують в інших країнах? Чи «рецепти» використання соціального капіталу як суспільного явища – розгорнуті в країнах світу, придатні для засвоєння в Україні? Що необхідно, щоб соціальний капітал «залучати», за теорією Френсіса Фукуями, та «оперувати ним» – задля поступального розвитку країни?
Пошуки втраченого капіталу
Варто пригадати запропоноване Фукуямою визначення соціального капіталу під час його публічної лекції в Києві у 2006 році, це: «Норми, неформальні норми або цінності, що роблять можливими дії у групах людей. Це може бути мала група, із двох друзів, які допомагають один одному переїхати в іншу квартиру, або велика група, корпорація, або суспільство загалом».
А ще на початку 1990-х років у книзі «Довіра» Френсіс Фукуяма означив соціальний капітал як «довіру, взаємодопомогу й активність». Тоді світ опинився перед викликами економічної кризи, і вчені замислилися над використанням соціального капіталу в подоланні криз. Відтоді їхні пропозиції успішно розгортаються в різних країнах.
Керівник проекту «Нові лідери України» Володимир Чеповий у статті «Від кризи світ врятує не фінансовий, а соціальний капітал» («Українська правда», 14 січня 2010 року) назвав «одним із найяскравіших прикладів використання соціального капіталу» індійський проект «Lead India» («стань лідером Індії»), реалізований у 2007-2008 роках. – «Люди, втомлені від бюрократії та неефективних керманичів, почали шукати нових лідерів», проект «здивував цілий світ».
В Україні теж відбувається інтенсивний пошук нових лідерів. Це підтвердили й нинішні президентські перегони. Що заважає з’яві якісно нових лідерів негайно – «тут і вже»? Чому їх пошук нагадує Діогенові потуги, який зі свічкою вдень ходив, вигукуючи: «Шукаю людину!»? І чи проблема в потенціальній з’яві нових лідерів, чи – у самому соціальному капіталі?
Соціальний капітал в Україні був – і в історичних часах, і в часи недавні. Найпримітнішим виявом такого капіталу в дії був помаранчевий Майдан. Коли мільйони людей виявили активність, довіру одне одному і лідерам, високу здатність до самоорганізації. Через п’ять років маємо шокуючий стан тотальної апатії і недовіри кожного до кожного і всіх до всіх. Чому?
Причини занепаду
Існує соціопсихологічна константа: чим вищий рівень очікування, тим болючіше переживання невдач. В Україні було скомпрометовано ледь не все, про що на Майдані мріялося. Суспільство відчуло себе обдуреним у сокровенних сподіваннях. І воно дуже важко це переживає. Це – перша з причин занепаду соціального капіталу в Україні.
Друга стосується елітних груп. Які в країні склалися здебільшого з антисоціальних елементів, не відчувають себе членами суспільства, дивляться на нього, як на поживу. Внаслідок дій елітних груп руйнуються початки громадянського суспільства, спроби самоорганізації громадян. Намагання організуватися в антикорупційні громадські структури закінчилися тим, що ці структури були перетворені олігархатом в інструменти своєрідних міжусобиць. (Робота фонду «Антикорупція» тощо).
Третя причина. Соціально-економічна практика соціал-дарвінізму, яка в пострадянському суспільстві трансформується в легендарну солженіцинську формулу «умри ти нині, а я – завтра», не була обмежена ні морально-етичною константою суспільства, ні правовими нормами. Аморальність, помножена на правовий нігілізм, – ось алгоритм існування українського суспільства сьогодні.
Наслідки
В Україні, кажуть фахівці, відбувається процес накопичення негативного соціального капіталу, що проявляється у корупції, злочинності тощо. Подібні явища існують у кожній посткомуністичній країні, за винятком, очевидно, країн постсоціалістичних західних, які великою мірою подолали місництво, злочинність і корупцію.
Індивідуми не усвідомлюють себе в Україні громадянами, інакше – чому вони «ковтають» усе, що їм пропонує влада? Соціологічні опитування останніх років показують: понад 80 відсотків респондентів не відносять себе до жодної громадської організації. Цей найнижчий показник, навіть у порівнянні з Латинською Америкою, означає, що довіри до інститутів, які формують і акумулюють соціальний капітал, в Україні немає.
Занепад соціального капіталу виключає формування громадянського суспільства, веде до деградації демократичних інституцій і процедур. Одна з показових ілюстрацій – масове голосування «за гречку небесну» на минулих виборах мера Києва. Показовий і наслідок – те, у що перетворена столиця України.
Країни, де практично відсутній соціальний капітал, не здатні ні до модернізації, ні до розвитку. «Держави, що не відбулися» (тропічна Африка) мають спільну рису: відсутність соціального капіталу. Про це думаєш, їдучи в будь-якому напрямі зі столиці України у «провінцію» і на виїзді минаєш елітні поселення. Дорога тут взимку не чищена від снігу і льоду, а в інші пори року – «географічний напрямок». – Розбита, вибоїста, з викинутим на узбіччя сміттям. По ній назустріч і в обгін мчать «майбахи», «роллс-ройси» й «феррарі»… Господарям цих фешенебельних, як на бідну Україну, авто на думку не спадає вкласти мінімальні кошти в дорогу до власних домівок. Це, напевно, – жива «епітафія» соціальному капіталові в Україні?
Перспективи
Чи можливо розірвати замкнене коло соціальної деградації в Україні? – Цю місію мала б узяти на себе державницька і державна еліта. Бодай з інстинкту самозбереження. Залишається знайти цю еліту…
В умовах грядущих перетурбацій після завершення президентських виборів і надій на те, що вони будуть змінами на краще, пошук такої еліти – одна з ключових проблем. У її розв’язанні (або ні) – ключ до перспектив. Або – ні…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.