– Пане Пайфер, що, на Вашу думку є найбільшим досягненням президентства Віктора Ющенка?– Я думаю, що президентство Ющенка допомогло закріпити демократію в Україні – це є найбільш тривалим і найважливішим його досягненням. Повернімося до 2005 року, це був дуже важливий рік – у цьому році Віктор Ющенко створив політичний простір для повернення Віктора Януковича. І в 2006 році після парламентських виборів Янукович став головою найбільшої парламентської фракції у Верховній Раді. Ющенко не створював перешкод для свого політичного опонента, і за це треба йому віддати належне. Ющенко створив демократичний простір. Ми бачили вільні і демократичні парламентські вибори, а тепер і президентські вибори отримали високі оцінки від спостерігачів. Я думаю, що цей імпульс до демократії буде найбільшою і найпозитивнішою частиною спадщини Ющенка.
– Отже, певною мірою його відданість принципам демократії стала його політичною поразкою?– Певною мірою. За останні кілька років було занадто багато втрачених можливостей і занадто багато внутрішніх чвар. Саме це є причиною політичної невдачі, і я вважаю, що Президент та його адміністрація мусять взяти на себе за це відповідальність. Якщо глянемо назад, до 2007 року, коли Юлія Тимошенко стала прем’єром вдруге, то вже тоді адміністрація Президента атакувала уряд. Взаємини між президентським Секретаріатом та урядом швидко зіпсувалися, розпочалися сварки між Ющенком та Тимошенко і стало неможливо щось зробити. Я думаю, що Ющенко за це частково відповідає. Яка іронія! Пригадаймо 2000 рік, коли Віктор Ющенко був прем’єром. Саме тоді було помітно, що він не мав підтримки Президента Леоніда Кучми, і, власне, це робило його завдання подвійно складним. Часто виглядало навіть так, що президентська адміністрація намагається підірвати свого прем’єра. Отож чи це не іронія, лише тут помінялися ролями: Ющенко – Президент, а Тимошенко – Прем’єр-міністр.
– Ви маєте на увазі, що Президент Ющенко повинен був розуміти краще ситуацію, оскільки він сам відчув на власній шкірі цю президентську непідтримку?
– Я завжди вважав, що найкращий спосіб для ефективної праці виконавчої влади в України – коли я говорю про виконавчу владу, то я маю на увазі не лише Кабінет Міністрів, а й Президента – найкраще було б, якби прем’єр втілював у життя програму Президента за повної підтримки Президента. Зрозуміло, що за останні кілька років цього в Україні не було. Якщо ми глянемо на результати першого туру президентських виборів, то мені видається, що український обиватель вважав Президента Ющенка більш відповідальним за ці міжусобиці, ніж прем’єра Тимошенко.
– Ви згадали втрачені можливості. Скільки таких втрачених можливостей можна вважати результатом конституційної реформи, яка поділила повноваження між Президентом і Прем’єр-міністром і не створила справжнього виконавчого ядра, про що ви вже згадували?– Я вважаю конституційну реформу позитивним явищем, тому що вона відвела Україну від супер-президентської моделі, яка панувала упродовж президентства Кучми, і відновила баланс між Президентом і прем’єром та між Верховною Радою і виконавчою гілкою. Але справжній результат реформи, як ми бачимо, – це пат, постійні тертя між прем’єром і Президентом, між виконавчою владою та Верховною Радою. Саме тому Україна не змогла реалізувати багато того, що повинні були підтримувати усі гілки влади.
– Яку оцінку поставить Ющенкові історія? Американська історія нас вчить, що такий президент, як Ричард Ніксон, який покинув президентську посаду в неславі, через 20 років перетворився на державного мужа великого калібру. Чи це саме чекає Віктора Ющенка?
Більшість політичних партій в Україні сьогодні розуміє, що влада виграється виборами, а якщо ви програли, то ви програли, то програвати треба культурно
– Мені здається, що історія дивиться на події і особистості набагато тонше та розсудливіше із 20-річної відстані, ніж відстані двох чи трьох тижнів. Мені видається, що найбільше досягнення Президента Ющенка – це те, що на підставі Помаранчевої революції від зробив демократію єдиною системою в Україні. Мені ясно, що більшість політичних партій в Україні сьогодні розуміє, що влада виграється виборами, а якщо ви програли, то ви програли, то програвати треба культурно. Це є величезним досягненням, зокрема, коли ми подивимося на весь пострадянський простір. Україна – це єдина пострадянська країна, яка здобула рейтинг вільної країни в оцінці правозахисної організації «Фрідом Гаус» (Freedom House). Це неабиякий здобуток, і це великою мірою завдяки Ющенкові. Так, історія гляне назад, і, якщо Україна далі просуватиметься шляхом консолідованої європейської демократії, а я вірю, що так воно буде, то це буде завдяки Ющенкові. Я думаю, що історія критично оцінить те, що слідами Помаранчевої революції можна було зробити набагато більше. Невміння знаходити політичні компроміси, міжусобиці, які постійно блокували просування прогресивних програм – саме за це його критикуватиме історія, бо тут було проґавлено багато можливостей.
– Яку роль відіграв Віктор Ющенко в українсько-російських відносинах? Деякі аналітики вважають, що Ющенко не ставився до Росії дружньо, інші стверджують, що він просто захищав національні інтереси України, намагався розбудити українську національну пам’ять, якщо не виправити, то бодай визнати ті жахіття, які пережив український народ. Зокрема, я маю на увазі Голодомор – визнання Голодомору геноцидом. Ми бачимо, як вороже це сприймає Росія. Чи Ющенко спричинився до погіршення українсько-російських відносин, чи це просто така ситуація, що Росія поводиться як Росія?Напруження між Києвом і Москвою є неминучим, коли йдеться про українську національну пам’ять
– Ми можемо сперечатися про те, наскільки розумними були певні кроки, які зробив Ющенко для того, щоб розбудити українську національну пам’ять, однак, мені здається, напруження між Києвом і Москвою є неминучим, коли йдеться про українську національну пам’ять взагалі. Я думаю, що коли Ющенко став Президентом, він хотів розбудувати всі успіхи, які Україна здобула за роки незалежності, і перетворити Україну на сучасну європейську державу, інтегрувати Україну в європейські та євроатлантичні структури. Як ми побачили, Росія не готова це сприйняти. Багато хто в Москві ще вірить у сфери впливу і вважає, що Москва має право накладати вето на стратегічні рішення своїх сусідів. Отож, оскільки Ющенко хотів наблизити Україну до Заходу і саме в цьому бачив майбутнє України, тертя з Москвою було неминучим. Дотримуватися західної орієнтації і водночас уникати напруження з Москвою було надзвичайно важким.
– Після низької підтримки виборцями Віктора Ющенка в першому турі президентських виборів багато оглядачів та аналітиків були готові списати Помаранчеву революцію. Юлія Тимошенко себе вважає людиною, яка продовжує ідеали Помаранчевої революції. Чи це справедливо так говорити: мовляв, Помаранчева революція зазнала краху, і Ющенко вже не є частиною цієї революції?Помаранчева революція не була констатацією якоїсь політики, це було волевиявлення українського народу, який неоднозначно сказав: ми не дозволимо, щоб наші вибори були вкрадені
– Звичайно, справедливо стверджувати, що в Україні багато хто розчарований, що на підставі Помаранчевої революції не відбулося більшого поступу. Але ці коментатори, які проголошують Помаранчеву революцію мертвою, помиляються в кількох напрямках. Помаранчева революція не була констатацією якоїсь політики, це було волевиявлення українського народу, який неоднозначно сказав: ми не дозволимо, щоб наші вибори були вкрадені. Ми будемо захищати наші права і будемо захищати демократію. І ми бачимо, що всі вибори після Помаранчевої революції відбулися без проблем. Звичайно, є якісь малі недоліки, але немає такої систематичної фальсифікації, яка відбулася в 2004 році. Україна прямує зовсім в іншому напрямку, і саме це є великою спадщиною Помаранчевої революції.
– За останні 5 років не вдалося викорінити корупцію в Україні. Дехто навіть вважає, що за цей час корупція ще глибше закорінилася, ніж за часи Президента Кучми. Чому Ющенкові було так важко розібратися з цією проблемою?– Важко сказати. Одна з проблем щодо корупції – це саме те, що вона так глибоко в Україні закорінена. Викорінити корупцію ніколи не є легко. Для цього потрібно багато часу, потрібні відповідні закони та відповідні люди, які будуть ці законі втілювати в життя. Але перш за все потрібна політична воля, і якщо я говорю, що буду боротися з корупцією, це значить, що люди, яких я вибираю працювати зі мною, мусять відповідати цим високим стандартам, котрі я застосовую до інших. Інколи через політичні причини це важко зробити.
– Якщо подивитися на президентство Віктора Ющенка через призму шекспірівської драми, що, ви сказали б, є його трагічною вадою?Європа не звертає відповідної уваги на Україну лише тому, що в Україні безконечно точаться сварки та міжусобиці. Це гальмує Україну
– Не знаю, наскільки вдало я можу навести якесь шекспірівське порівняння, але мені видається, що одна з головних проблем – це невміння йти на компроміси, невміння покинути особисті розбіжності, неспроможність сказати: так, ми не погоджуємося щодо цих питань, але давайте разом співпрацювати в цьому напрямку. Це стосується не лише Ющенка, а й усіх українських політичних акторів, але це частково є проявом того, що Україна є відносно молодою демократією і ще потребує часу, щоб визріти. Це вада не лише Ющенка, а й багатьох інших політичних лідерів України. Якщо подивитися на «Нашу Україну», БЮТ та й певну частину Партії регіонів, то усі вони хочуть зближення України з Європою, не з НАТО, а з Європейським Союзом. Україна могла просунутися набагато далі в цьому напрямку за останні роки. Я стурбований, бо я бачу, що Європа не звертає відповідної уваги на Україну лише тому, що в Україні безконечно точаться сварки та міжусобиці. Це гальмує Україну. Щодо економічних реформ, я переконаний, що в Україні існує критична маса, яка могла набагато розумніше підтримати українську економіку. Цього не сталося. Отож, повторюю, невміння залишити особисті чвари і працювати заради більшого, загального добра – це не лише проблема Ющенка, а й багатьох його політичних супротивників. Це важлива складова управління, і я сподіваюся, що ця проблема відійде, коли Україна стане політично зрілішою.
– Як ви гадаєте, чи побачимо активнішу співпрацю Заходу з Україною після цих виборів? Ми бачимо, що внаслідок цих внутрішніх сварок на Заході настала певна втома від України. Чи у Вашингтоні жевріють надії на перезапуск відносин, новий початок із Україною?Україна мусить почати сама собі допомагати. Якщо вона це зробить, ви побачите, що Захід працюватиме з Україною активніше
– Позбутися втоми від України – це на 95 відсотків залежить від самої України. Якщо новий Президент серйозно поставиться до проблем, які існують в Україні, –Україна побачить, що їй приділятимуть більше уваги, і у Вашингтоні, і в європейських столицях. Продовження чвар, внаслідок яких нічого не робиться, неготовність взятися за серйозні виклики, як наприклад реформування газового сектору, що я вважаю критичною справою для України, бо кожна газова суперечка між країною та Росією є потенційно величезною проблемою для Європи – ось тепер Європа так бачить Україну: як проблемну державу. Якщо наступний Президент не буде готовий виправити ці проблеми серйозним підходом, я не вірю, що з’явиться великий інтерес чи інші зміни до України з боку європейців та американців. Україна мусить почати сама собі допомагати. Якщо вона це зробить, ви побачите, що Захід працюватиме з Україною активніше. Але це є продовженням того, що ми бачили протягом останніх років.