Кращий для росіян
Київ – Про російсько-українські стосунки часів Віктора Ющенка здебільшого говорять як про час конфронтації і нерозуміння. Ця оцінка є спільною і для прихильників, і для опонентів третього українського Президента – і дійсно, важко назвати нормальною атмосферу, в якій президента сусідньої країни відверто не бажають бачити в Москві, оголошують його руйнівником двосторонніх стосунків і заявляють, що не матимуть із ним жодних справ – а він у відповідь не бариться із жорсткою критикою на адресу незадоволених колег.
Віталій Портников
Проте, як і загалом у президентстві Віктора Ющенка, в російсько-українських взаєминах його часів є дві складові – пропагандистська і справжня, реальна. І з цієї точки зору кращого Президента України, ніж Віктор Ющенко, для російського керівництва не було і бути не могло. Свого часу, коли Ющенко очолював український уряд, я дивувався кулуарним оцінкам російських експертів, які називали його кращим прем’єром для росіян. І тільки коли Ющенко очолив державу, зрозумів, про що була мова.
Політичний стиль Ющенка – це бажання зберегти корпоративну державу, ретельно побудовану Леонідом Кучмою – і водночас невміння створити професійну команду, відсутність якісного критерію в політиці, зосередженість на собі і повна байдужість до чужої думки. З таким політиком насправді затишно вести переговори, тим більш, коли він вважається твоїм опонентом.
Якщо б «батьком» відомої схеми з участю «РосУкрЕнерго» був не Ющенко, а якийсь традиційно зорієнтований на Москву політик, суспільство з куди б більшою зацікавленістю поставилося б до нового механізму постачання російського газу. А так – екзальтовані адепти нової влади радо проковтнули цю дивовижну домовленість із росіянами. І навіть повідомлення ЗМІ, що до схеми можуть бути причетні члени родини Президента не справили потрібного враження – наші, як відомо, поза підозрою!
А тепер уявимо собі, що таку угоду підписує Президент Віктор Янукович – переконую, що її ретельно аналізуватимуть і в Україні, і на Заході. І намагатимуться зрозуміти, чому обрано саме таку схему. Із Ющенком – зручно! Адже його варіант – завжди чесний.
У Кремлі усвідомили – не Ющенко, а Тимошенко...
Між тим саме такі схеми і стали сутністю російсько-українських стосунків часів Ющенка. Корпоративна держава вправно працювала на інтереси нібито нової еліти, створюючи сприятливі умови для оборудок із росіянами. А з високих трибун говорили про національні інтереси. Міністерства закордонних справ обмінювалися гучними заявами – а номенклатура збагачувалася! І так могло б продовжуватися аж до закінчення терміну повноважень Віктора Ющенка – якщо б у Кремлі не усвідомили, що не він тепер є розпорядником енергетичних схем.
Так прийшов час нового службового роману – з Юлією Тимошенко. Колишня революційна принцеса, яку в пропагандистських агітках російських телеканалів із 2004 року називали «головним ворогом» російсько-української дружби, швидко знайшла спільну мову зі своїм російським колегою, прем’єром Володимиром Путіним. Віктор Ющенко був росіянам вже непотрібний. І його образ, і його дії з цього часу використовувалися тільки для пропаганди. І фіаско Ющенка на президентських виборах також стало частиною цієї пропаганди – ось бачите, як українці оцінюють ворожість по відношенню до братньої Росії.
Те, що український виборець оцінював не «ворожість», а бездіяльність, неефективність, невідповідність слів і справ, некомпетентність і чвари в таборі колишніх переможців, залишилося за російським кадром...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.