Із приходом до влади Президента Ющенка в Україну прийшли інвестиції, обсяг яких тоді став рекордним. Рекордним стало і зменшення інвестування в українську економіку в останній рік його правління.
Досягненнями можна вважати набуття Україною членства в СОТ, скасування США поправки Джексона-Веніка щодо України та визнання України державою з ринковою економікою. Сам Віктор Ющенко, президент і академік Академії економічних наук України, скромно заявив наприкінці свого президентства: «Україна прожила п’ять найбiльш економiчно розвинутих рокiв. Цього не було у жодного Президента. Я думаю, що у наближчi роки ви теж цього не побачите». – Оплески.
Але оплески Віктору Ющенку не перейшли в овації, якими міг би проводжати з посади глави держави його народ. За версією The Wall Street Journal та інституту The Heritage Foundation у рейтингу економічної свободи Україна посідає 162 місце із 179. Оцінка економічної свободи у 2010 році в Україні складає 46,4, що на 2,4 відсоткових пунктів нижче, ніж у 2009 році. Це відбиває зменшення оцінки з шести із усіх 10 показників економічної свободи.
Серед 43 країн європейського регіону Україна посідає останнє місце. Загальна ж оцінка – значно нижча, ніж усереднені світові показники. Зросли тільки показники фіскальної свободи, державних витрат і свободи праці. Впала на 1,8 бала оцінка свободи бізнесу, на 1,4 – свободи торгівлі, на 6,9 – монетарної свободи, на 10 – і свободи інвестицій, і фінансової свободи, на 2 бали – свободи від корупції.
Сприятливих умов для підприємництва в Україні все ще не існує, в основному через високий рівень корупції та недосконале законодавство.
Згідно щорічного рейтингу The Economist, Україна опинилася на 2010 рік у двадцятці найбільш політично нестабільних країн світу, розділивши 16-те місце з Анголою та Домініканською Республікою. При укладанні цього рейтингу враховуються основні політичні, економічні та соціальні показники – від ВВП до дитячої смертності.
Світовий Індекс людського розвитку складається з кількох компонентів – тривалість життя, грамотність дорослого населення, ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення за паритетами купівельної спроможності. За цим Індексом Україна у 2004 році посідала 70 місце серед 177 країн. У 2005, замість сподіваного руху на кілька сходинок вгору, це було 78 місце. У 2008 році – 82. У жовтні 2009 року Програма розвитку ООН презентувала в Україні і в ста інших країнах світу новий «Звіт з людського розвитку 2009». Україна посіла 85 місце в рейтингу Програми розвитку ООН за Індексом розвитку людського потенціалу.
Щодо свободи слова, ствердження якої в Україні вважається безумовною заслугою Віктора Ющенка. – Як показує рейтинг Freedom House, Україна належить до «частково вільних» країн і за рівнем свободи слова посідає 115 місце, на рівні Мексики і Кувейту. Ще у 2007 році Україна була на 92-й позиції.
Загублені шанси
У 2005-му Україна отримала унікальний історичний та геополітичний шанси зробити свою незалежність стабільною та незворотною. І реально могла стати суб’єктом світової політики. Досить пригадати, як Президента Віктора Ющенка зустрічали, встаючи з місць, у Конгресі США чи в Бундестазі. Так зустрічали саму Україну. (Напевно, тоді Віктор Ющенко чомусь вважав, що це так зустрічають його особисто). А сьогодні Україна стала державою-парією.
Суттєві зовнішньополітичні ініціативи держави закінчились нічим. – Енергетичний союз Східної Європи, зміцнення й інституалізація ГУАМу, легендарні «походи» в НАТО і Євросоюз… Зовнішня політика Президента Віктора Ющенка призвела до втрати Україною статусних позицій у міжнародній політиці.
«Люди прощають, допоки люблять»
Головним акцентом президентства Віктора Ющенка був декларований патріотизм та національне самоствердження. Але в підсумку цієї його політики України та українства стало менше – не лише в світі, а й у самій Україні. Цінності українства виявилися дискредитованими. Це засвідчує бодай та мізерна кількість україномовних і українських за змістом та по духу ЗМІ, які залишилися животіти під кінець правління Президента Ющенка, неприховане зросійщення електронних ЗМІ тощо. Неозброєним оком видно, що в Україні відбувається згортання українства – зокрема, в культурі та інформаційному просторі.
На останній прес-конференції, підбиваючи підсумки свого президентства, Ющенко знову шукав винних. Навіть у цей момент, який міг стати історичним, він не зумів піднятися над самим собою. Винними виявилися в основному Юлія Тимошенко і «нація», котра «не зрозуміла» главу держави.
Можна погодитися з тим, що Віктор Ющенко не винен у всьому, що сталося з Україно за роки його президентства, – він керував, як умів і як міг. Жаль тільки, що нація «не зрозуміла» його аж тепер, а не в 2005 році.
У 2006 році політолог Кость Бондаренко, відповідаючи на запитання, поставлене задовго до цьогорічних президентських виборів – «Хто буде наступним Президентом України?», сказав: «Боюсь, що Віктор Ющенко. Але ви побачите іншого Віктора Ющенка».
Віктора Ющенка любили. Прощаючи з любові багато чого – «люди прощають, допоки люблять», як писав Франсуа де Ларошфуко. Перемогти любов можна хіба втечею, казав з гумором інший француз – Наполеон. Віктор Ющенко переміг любов до нього мільйонів українців – втечею до самого себе. Іншого Віктора Ющенка ніхто не побачив.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.