«Ніколи на Марічку не кажіть Маша. Маша, то не наша». «Якщо то Пєтя, то мав би збиратися і їхати». «Оленко, якщо ти станеш Альоною, то треба виїхати до Московії». «Вовчики є в лісі і ходять на чотирьох лапах, а Володимирки на двох… лапах». «А тут в Україні мають залишатися Миколки, Васильки, Ганнусі». Як мали діти зрозуміти ось ці висловлювання дорослої тітки, місцевого політика від ВО «Свобода»?
На запитання, що їм більше подобається, коли називають їх Михайлик чи Міша, малюки, яким десь по 4–5 рочків, відповіли по-дитячому: Міша. Бо це їм простіше.
А ще депутатка розповіла їм старий галицький анекдот. «Зустрілись дві галицькі бабці. Одна одній розповідає, що її невістка має дивне ім’я Свєта.
– А чому дивне?
– Тому що не знаю, чи то Великодні свєта, чи Різдвяні».
Даруйте, чи може цю оповідку збагнути маля? Навіть уже за Збручем навряд чи знають, що на свято у галицьких селах кажуть «свєта».
Маленька дівчинка на запитання депутатки, яке її ім’я, перелякано відповіла: «Ліза». Пані Фаріон звела очі догори і згадала, що є такий жіночий журнал, і «пояснила», правда, уже журналістам, яких зібрала вдосталь, що це ім’я, мовляв, від інфінітиву «лизати».
Для чого депутатові було збирати масу журналістів у садочку, якщо мета була навчити діток правильно вимовляти імена?
Народний депутат вимагає покарання для обласного обранця
Журналісти знімали дітей на телекамери,записували і усе оприлюднили. Відеоматеріал поширений також
в інтернеті, і на форумах розгорілась запекла дискусія. Чи не є такий спосіб спілкування політика приниженням дітей? Чи не є це дискримінацією? Хто дав моральне право пані Фаріон іти в садочок?
Не забарився з заявою парламентар Вадим Колесніченко, який звернувся до Генпрокуратури з вимогою притягти депутата Львівської облради, яка вважає, що діти з неукраїнськими іменами мають «пакувати валізи та їхати», до кримінальної відповідальності за порушення прав дитини.
Звісно, що така смажена тема не могла не зацікавити російські ЗМІ, і уже центральні російські телеканали знімають сюжети про присутність «нацизму» у Львові.
Львівська міськрада, зокрема, міське управління освіти, в підпорядкуванні якого і є дитячий садочок № 67, протягом кількох днів ухилялась від коментарів на цю тему, і врешті начальник міського управління освіти Надія Оксенчук схвалила ідею Ірини Фаріон розповісти діткам про імена. Та водночас вона засудила форму подачі, яка, на її думку, не була розрахована на дитячу психологію. Мерія з’ясовуватиме з працівниками садочку, хто ініціював подібне спілкування.
Нині – політик, завтра – свідок Єгови?Батьки приводять своїх діток у садочок, знаючи, що там вихователі працюють згідно з програмою міністерства чи міського управління освіти. Відтак виникає запитання: якщо сьогодні директор дитячого закладу дозволяє бесіди політикові, то завтра сюди прийдуть свідки Єгови, а позавтра православні і католики, а за ними представники усіляких меншин?
Відомий у світі економіст Курт Левін, син львівського рабина, якого врятували у роки війни митрополит Андрей Шептицький і Блаженний Климентій Шептицький, розповідав мені про свої дитячі роки у Львові: «Поруч росли діти з польських, жидівських, українських родин. Усі вони ходили до однієї гімназії, і все було поміж ними гаразд – допоки у 2-му чи 3-му класі їм не починали читати лекції з релігії представники різних релігійних конфесій. Після цього діти обзивали один одного, жбурляли камінням».
До слова, про це ж пише у своїй книзі «Високий замок» і Станіслав Лем.
Культура імені йде від людини
Кожна дитина називає своє ім’я так, як її кличуть удома, або ж дитя вимовляє на свій лад, скорочено. Пригадую, у нас у школі були Любки, Ольки, Штефки Влодки, Юзики, Аннички і Ганьдзі, але Маньками, Васьками і Пєтьками ми не називали один одного, бо так кликали своїх котів, і це асоціювалося з російськими іменами. У кожному селі чи містечку можна почути свої традиції щодо вимовляння імен, і це доволі індивідуально.
Зрештою, є десятки різних форм навчити людей гарно вимовляти імена, бо вони несуть культуру і енергію, а це можуть бути телепрограми, і для дорослих, і дітей, книжки, інформаційні матеріали, які можна розповсюджувати серед молодих батьків і пояснювати їм різні форми імен та їхню мелодійність.
Як на мене, примітивна, радше провінційна форма подачі української мови лише породжує спротив до українськості загалом, дає поживу недоброзичливцям України.
Недарма кажуть: якщо Господь хоче покарати, то забирає в людини розум. Виглядає на те, що чимало політиків в Україні підпадають під це покарання.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.