У них у всіх є своєрідні визитівки – якісь коронні фрази. Перший всенародно обраний Президент України Леонід Кравчук виголосив на прес-конференції: «Маємо те, що маємо». Уявіть собі, що хтось із «маленьких українців» видав би таке ж. Або щось подібне: «Купуємо те, що купуємо», «Продаємо те, що продаємо», «Живемо, як живемо», «Працюємо, як працюємо», «Кохаємо, як кохаємо». І що було б? Та нічого – струс повітря та й годі. Але це виголосив Президент України і висловлюванням стало крилатим. Та не тільки знаменитий автор є причиною такої популярності. Кравчук, сам того не бажаючи, виголосив філософію великої частини наших співвітчизників – маємо те, що маємо і більше нам чи то не треба, чи то ліньки. Вони щось мають і пальця об пальця не вдарять, щоб мати більше. А ще краще чекають, що прийде вождь і зробить так, аби вони мали більше, ніж зараз.
Після Кравчука ми мали також Леоніда Кучму. Він запам’ятався записаною на плівках Мельниченка пропозицією підвісити якогось неслухняного суддю, вибачайте, «за яйця». Та, мабуть, ключовою фразою його є: «Скажіть мені, яку державу будувати, і я збудую». Природно, ніхто йому нічого не сказав і він все побудував на свій розсуд – отож, маємо від Кучми те, що маємо. Правда, він усвідомив ще одну нібито банальну, але важливу річ: «Україна – не Росія». Так він назвав свою книжку і назва стала крилатою фразою. Правда, нині кремлівці висловлюють із цим незгоду та намагаються нам довести, що ми перебуваємо в «рускам мірє».
Віктор Ющенко перед своїм приходом до влади висловлювався так туманно, що його годі було зрозуміти. Автор цих рядків навіть епіграму з цього приводу написав: «Слову його ми повірим наразі – знати б лишень, що він мав на увазі». Але, виборовши у жорстокій боротьбі крісло глави держави, Ющенко гордо поділився з журналістами на прес-конференції: «Ці руки ніколи не крали». Народ, схоже, не дуже повірив, бо відразу утворив парафрази навіть еротичного характеру: «Ці губи нічого не брали». Або інше – «Ці ноги ніколи не втікали». Ще один Ющенків перл несподівано пролунав дуже гучно. Президент традиційно звертався до аудиторії «Любі друзі!». Та допитливі спостерігачі дуже швидко зауважили, що глава держави запроваджує у найближчому оточенні кумівські стосунки. І «любими друзями» охрестили якраз його кумів-друзів. Ющенко швидко відмовився від такого звертання, але в народі воно гуляє і досі.
Хоча Юлія Тимошенко на політичній арені вже не перший рік, але тільки недавно вона поширила в народі животворне висловлювання, яке записалося на телебаченні і потрапило до інтернету: «Пропало всьо!». Як з’ясувалося, колишня глава уряду мала на увазі, що з монітору зник текст. Але народ став охоче її цитувати, оскільки висловлювання мало особливо трагічно-кумедне забарвлення у час кризи.
Коли ми когось хочемо послати кудись подалі, то кажемо: «А пашлі ви...». А щоб посланий не ображався, кажемо, мовляв, це не ми сказали, а цитуємо Миколу Аазарова. Якщо високопосадовцю можна, то чому нам ні?
Але повторюся: найбільшим златоустом є новообраний Президент. Серед його словесних продуктів найбільш яскравим є його висловлювання про великого українського поета Антона Чехова. Принаймні так мені хотілося б. Чому? Бо звучать настійливі балачки про насильницьку українізацію. І я мріяв би, щоб в Києві встановили пам’ятник жертвам насильницької українізації. Це було б фігура Чехова з американським валянком на голові, з наколотим апельсином в зубах і книжкою в руках із написом на її обкладинці: «Антін Чехів. Каштінка».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.