Європейський книжковий ринок: а де Україна?
Київ – Унікальним «послом культури» називав книгу Еріх Марія Ремарк. Письменник майже сто років тому закликав видавати книги, поширювати книги, змушувати чиновників читати книги. І на початку інтернетизованого ХХІ століття заклик митця є актуальним. Але якщо в багатьох державах Європи для книговидання створені належні умови для функціонування та розвитку галузі, в Україні видавці можуть лише про це мріяти. Вони з тривогою відзначають, що в Європі українська книга невідома широкому загалові, та й усередині країни кількість читачів зменшується. Про те, як переломити ситуацію в галузі, українські видавці говорили з колегами з держав Євросоюзу та СНД. Відповідні семінари в Києві днями провів Ґете- Інститут у рамках програми з підтримки культури і книговидання у Східній Європі та країнах СНД.
Україна – не Росія і не Білорусь, в тому числі і коли йдеться про ставлення влади до видавничої справи. На семінарі менеджер білоруського видавництва «Регістр» Світлана Аренська розповіла, що для видавців уряд Білорусі запровадив гнучку систему оподаткування, натомість імпортовані книги обкладено високим податком. Як каже Аренська, Білорусь розуміє: якісна книжкова продукція – це її образ у світі.
Подібну систему координат для роботи книговидавців створено і в Росії, Грузії, також у Латвії та Литві, відзначили учасники семінару. І поставили за мету – створити своєрідне «лобі» видавців, яке працюватиме з парламентарями та урядовцями для розв’язання наявних проблем. Адже книга – унікальний дипломат, представник тієї чи іншої держави у світі, наголошує Президент Асоціації книговидавців України Олександр Афонін.
«Через книгу у світі бачать і технічний, і технологічний, і соціальний розвиток держави, а також моральний стан суспільства та його психологічну настроєність чи на розбудову, чи на стагнацію, – зауважує пан Афонін. – Тому мусимо говорити про зміну психології влади у її ставленні до участі української книги в таких заходах, як Франкфуртський книжковий ярмарок чи Паризький фестиваль книги, чи салон книги у Тегерані і так далі».
Потрібні не лише закони та урядові декрети
Для просування культурного продукту держави, яким є сучасна книга, потрібні не лише закони та урядові декрети – потрібна реальна підтримка книговидання, а також виховання поваги до письменства й літератури. Про те, як це робиться у державах Євросоюзу, експерти охоче поділилися досвідом з українськими колегами.
Для багатьох учасників київського семінару спілкування з колегами з Німеччини, Білорусі, Росії, Грузії – справжній урок майстерності, переконана видавець із Вінниці Оксана Павлюк: «Ми маємо дуже багато питань, ми зацікавлені у тому, щоб обмінятися досвідом і почути людей, які пішли набагато більш уперед, ніж ми», – каже вона.
Координатор проекту – менеджер Ґете- Інституту Ксенія Роклин зазначає, що нинішні зустрічі, налагодження контактів на вісі «книговидавець – влада» і «книговидавець – продавець – читач» дозволять видавцям пробитись до чиновників.
«В Україні дуже гарні видавці, які бачать усі ці проблеми і намагаються їх розв’язати; відповідно до вимог ринку, до вимог свого читача вони пробують «перебудувати» своє видавництво або ж свою роботу. Українські видавці – люди професійні, відкриті. Вони візьмуть найкорисніше для них із цих семінарів, щоб використати у своїй країні, у своєму видавництві», – наголошує Ксенія Роклин.
Тим більше, каже вона, чиновники теж читають книги. Якщо не про державотворення чи історію, то принаймні пригодницькі романи. А процес створення книги, її вихід у світ – це справжня пригода!