Особистий помічник Горбачова Вадим Медведєв каже, що ні Горбачов, ні його оточення не знали, після приходу до влади, що відбувається, що робити і до чого рухатися. «Ніхто не уявляв собі, як слід, масштаби перемін, що насуваються, включно з самим Горбачовим. Це розгорталося пізніше у перебігу переходу до практичного здійснення заходів, про які домовилися на початку», – зауважує Медведєв.
Сам же 79-річний Михайло Горбачов сказав днями журналістам: «Було багато випробовувань, роботи... Вдень і вночі, вночі і вдень, а в підсумку – лише невдячність народу... Але, я запитую, чому люди повинні тобі дякувати? Питання ставиться навпаки, ти вирішував, ти мав таке щастя міняти оце все громаддя. Велике, велике, а яке ж ще може бути щастя, спитаєте ви».
Горбачов опинився на гребені суспільства через намагання змінити щось суттєво, глибинно в країні, де правили так звані представники «класу 1937 року», покоління чиновників, які уціліли від сталінських «чисток» і піднялися на вершину радянської бюрократичної машини після смерті Сталіна. Втіленням цих політиків СРСР був Леонід Брежнєв, який правив із 1964-го до своєї смерті у 1982 році. Це покоління пережило Другу світову і великий терор Сталіна та цінувало обережність і стабільність понад усе. На початок 80-х ці політики залишили у спадок в СРСР застій в економіці, падіння тривалості життя громадян і тотальний суспільний цинізм.
Потреба змін за відсутності чіткого уявлення
Горбачов і його оточення розуміли необхідність змін, але не знали – як це робити і яких «перебудов» прагнути?
Михайло Горбачов так і не встиг зрозуміти, що його «косметичні спроби» щось змінити були марними і не допомогли врятувати тоталітарну систему. Той же Вадим Медведєв каже: «На першому етапі перебудови ставилося завдання змінити економічну ситуацію більш-менш відомими засобами – зміцненням дисципліни, порядку, покращенням норм господарювання... Але потім виявилося, що проблеми значно глибші».
Введення гласності, обмежених політичних свобод, окремих елементів ринку в економіці СРСР, альтернативних кандидатів під час виборів депутатів на З’їзд народних депутатів СРСР, – все це лише підривало тоталітарну систему і врешті призвело до краху Радянського Союзу в кінці 1991 року.
На Заході вітали дії Горбачова, бо вони призвели до руйнування тоталітарних режимів у Східній Європі та падіння Берлінського муру в 1989 році. Але в СРСР на рубежі 80-90-х років Горбачов викликав однакову ненависть, як у демократів, так і в російських шовіністів, не кажучи вже про рух до незалежності союзних республік, якого Михайло Горбачов не розумів узагалі. Тому йому, першому президентові СРСР (обраному всенародно у 1990 році) на зміну прийшов, внаслідок ГКЧП у серпні 1991 року, його однопартієць і конкурент – Борис Єльцин.
Сьогодні ж Михайло Горбачов, як це він повторив 5 березня, критикує уряд Володимира Путіна за намагання «модернізації Росії згори, без людей» і характеризує правлячу «Єдину Росію», як політичного «монополіста, ще гіршого за КПРС».